В глибинах Етни, в кузні тій страшній,
Де служники Вулканові працюють,
Буває блиск і гамір не такий,
Коли вони прискорено лаштують
Тяжку гармату богові громів,
Що хоче людям появить свій гнів.
Англієць гордий в панцирі чужому
Ступив назад, — великий подив мав,
Що сотворінню гарному такому
Під лють таку нечувану підпав.
Не міг свою він піднести правицю
На невідому голу войовницю,
Лиш боронився та на посміх брав
Її одвагу й смертоносну крицю.
Святий Георгій в Божому саду,
Прогавивши Дениса на біду,
Зметикував, що наш патрон ласкавий
Далеко десь людські боронить справи...
Туди й сюди метнувсь по небесах
Георгій — ні! Дениса й слід прочах!
Тоді сідлать він каже без вагання
Коня свого, відомого з Писання2.
Кінь перед ним, Георгій бистро сів,
Узяв меча і ратище вхопив
Та й лине прудко в простір неоглядний,
Де з-поміж смертних не бував ще жадний,
У те безмір’я дивно-осяйне,
Яке крутиться змушував Рене,
В часток бурхливих незмірянне поле,
Яких ніхто не бачив і ніколи,
У сфери ті, що мрійник їм Ньютон
Крутитись вічно вигадав закон 3
Без компаса й проводиря міцного
Круг порожнечі, отже круг нічого.
Святу Георгій відчувавши лють,
Перелетів за хвилю довгу путь
І опинивсь на берегах Луари,
Де сам Денис лічив дзвінкі удари.
Так бачать люди в темряві нічній
З хвостом огнистим золоту комету,
Що іскри розсипає серед лету
I навіває страх юрбі земній,
Самому папі, королям на тронах,
Віщуючи нестачу в виногронах.
Побачивши Дениса здалеки,
Махнув Георгій з правої руки
Блискучим списом, поборотись радий,
І закричав, неначе з Іліади4:
«Денисе кволий, у сварках меткий,
Лякливий оборонче боягузів!
Своїх нікчемних тішачи французів,
Утік ти, щоб народ окривдить мій!
Як? Проти Бога ти стаєш до бою
З ослом своїм та дівчини рукою?
Чи ти не знав, що як прибуду я,
То згинеш ти і Франція твоя?
Мечем своїм я відітну, Денисе,
Голівку зле приліплену твою,
І понесеш ти власний череп лисий,
І врадуєш парафію свою,
Помандрувавши до Парижа вдруге,
Де празник твій святкують ледацюги,
І там простолюд будеш дивувать:
Себе в уста самого цілувать».
Денис тоді, до неба руки знявши,
