Це демонів зібрався рід проклятий,
Щоб ангелів небесних ґвалтувати!
Злочинців не спинить, не відігнать, —
І вже красуні з сорому горять,
Уже на Ребонді благочестиву
Наліг Шіпенк роз’ярено і хтиво,
Уже Барклей і сміливий Вортон
До пишної взялися Амідон...
Прокляття, плач, благання і пручання!
Парсон і Бард, шалені від бажання,
Безонь схопили, — жоден-бо не зна,
Що хоч і панна, а панич вона.
Чи ж вам, Агнесо, утекти пригоди,
Яка сестриць невинних облягла?
Адже страждати від своєї вроди
Сама вам доля, певне, прирекла!
Страшний отаман нелюдської зграї
Нахабними руками вас хапає,
І вояки — не тяжко це збагнуть —
Найдужчому найкращу віддають.
Небесних книг параграфи суворі
Кладуть, бува, межу людському горю.
Отож як бритти, в розпалі п’яні,
Грім принесли і пристрасть беззаконну
У саме серце чистого Сіону —
Святий Денис, навиклий у борні
З Георгієм Звитяжцем хитрувати,
Зумів його кмітливість ошукати
І потай з райських вилетів садів.
Але на промінь він тепер не сів,
Одвертість-бо не щоразу годиться;
Ні: він удавсь до бога таємниці1,
Що скрізь літа, незримий, мовчазний,
І діє тільки в темряві ніжній.
Його шанує і шахрай, і злодій,
Зате стає він мудрому в пригоді,
Він гість палаців і святих церков...
Колись ним слугувалася й любов.
Отож закутав хмарою густою
Дениса він — і рушив до землі
Святий Денис незнаною тропою,
Бокуючи й хитруючи в імлі.
Французів добрих опікун ласкавий
Коло Блуа хоробру Жанну стрів:
Погонич мулів, хоч бридкий, та жвавий,
Приніс її до щедрих тих країв.
Вона благала Бога, щоб дарунок
Їй повернув — чудовний обладунок.
Святий Денис привітно їй кива
І голосно такі рече слова:
«О панно чиста, о могутня Діво,
Призначена наш край урятувать!
Лети мерщій, розбий хижацьку рать,
Що на безгрішних налетіла хтиво!
Перед тобою все лягає ниць, —
Лети ж, рятуй коханих голубиць,
ґвалтованих у храмі пресвятому!»
І Жанна в путь рушає незнайому.
А він за нею, як слуга, спішить
І батогом погонця бадьорить.
Враз Жанна д’Арк серед ватаги стала,
Що преподобниць блудом покривала.
Вона — згадайте — гола прибула.
Котрийсь вояк нараз її примітив,
I неподобна думка опекла
