Вольтер – Орлеанська діва (страница 68)

І як у вадах кається жона, — Ох! це не значить, що свята вона».

Пісня одинадцята

Скажу, не тратячи даремно мови, Що юна пара в келії своїй, Уранці, випивши до дна напій Солодкої та грішної любові, Запала в сон цілющий і міцний. Страшенний шум їх розбудив зненацька: З усіх боків колишуться вогні, Блищать калюжі крові престрашні, На монастир ватага йде хижацька. То, бач, англійці, на біду лиху, З французами стялися на шляху. Отож відходять войовничі галли, Смертельну зброю стиснувши в руках, А вороги: «Обернем вас у прах — Чи виявте, Агнесу де сховали». Шкода! Агнеси загубили слід І ті, і ті. Лише старенький дід, Що пас під гаєм вівці тонкорунні, Сказав англійцям: «Бачив я красуню, Краснішу від досвітньої зорі. Вона ночує в цім монастирі». Зраділи бритти. «Сумніву немає! — Всі крикнули. — Агнеса це! Вона! Нум, браття!» — і ґвалтовно налітає На монастир юрба їх навісна, Як на кошару дика вовча зграя. По келіях, трапезних, по льохах Вони метнулись, занедбавши сором, І всі чернички, злякані, в сльозах Перед несвітським умлівають горем. Сестра Агнеса і Мертон-сестра, Сестра Урсула, — ох! біда тяжка їм! — Вони біжать, охоплені одчаєм, Хвилюють груди, серце завмира. Куди ви, голубиці сумноокі? До вівтаря припали, як одна, Надіючись, що оборону й спокій Невинність ваша там знайде ясна! — Шкода! Як звір напав на вас шалений, Небесний не поможе наречений. Що Божий храм для бриттів навісних? Перед очима Господа й святих Вони сквернять і вашу честь, і віру, В якій клялись ви непорочно й щиро. Звичайно, читачі єсть і такі, Черниць побожних вороги тяжкі, Що все ладні на глум і посміх брати І навіть на Христових дів моргати, — Нехай собі! — Ой, сестри, лихо вам! Які ж то муки молодим серцям, Незайманицям кротким що за муки — Потрапити ґвалтівникам у руки, Огидні поцілунки зустрічать Од варварів, що їм страшну печать Криваві січі на чоло поклали, Що прибули для дикої потали, Що святокрадство з пристрастю злили І до любові жаху додали! Дихання їхнє, сповнене трутизни, Огонь очей і потиск рук залізний, Колючі бороди, бридкі тіла, Усе мов каже: смерть сама прийшла!