Зомлів король, почувши теє слово,
Упав додолу, наче неживий,
А як до тями повернувся знову,
Ще глибше розпач усвідомив свій.
Кого така не вразила б утрата,
Любові той справдешньої не знав,
А наш король по-справжньому кохав,
То жалю він не міг затамувати.
Як божевільний, крізь глибокий сум
Він розважань не слухає, не чує...
Що ж! Батенько його, нехай царствує,
Ще з меншої причини стратив ум1.
«О! — скрикнув Карл. — Віддам усі війська я,
І Жанну, і прелатів геть усіх,
І вбогі рештки батьківського краю,
Що досі ще в руках своїх зберіг,
Усе віддам, жорстокосерді бритти,
Лише мій скарб єдиний поверніте!
Любов! Агнеса! Бідний володар!
Ох, що по тім, що в розпачі волосся
Рву на собі я? Неба пишний дар
Украдено, — і може... може, досі
Якийсь англієць, дикий грубіян,
Її принадний обіймає стан,
Француза тільки гідну нагороду,
І уст її квітущу, ніжну вроду
Цілунками брутальними сквернить
І втіху п’є, що над вино п’янить!
О, що коли і ти, несамохіть
Попавшись до зухвальця навісного,
Ти, ти, Агнесо... зовсім не від того?
Твій темперамент знаючи палкий,
Чи можна ж вірить вірності твоїй?»
Щоб хмари невідомості розвіять,
Сумний король скликає докторів,
Євреїв, некромантів, чаклунів,
Сорбонців, якобінців, що уміють
По книгах стародавніх ворожить2.
«Панове, щиро й сміливо скажіть, —
Він просить, — що з Агнесою моєю,
Чи тужить так, як я тужу за нею,
Чи вірною лишилася, чи ні?»
Учена зграя, ласа до платні,
Нахмурила високомудрі чола
І мовами старими замолола;
Латинська, грецька та сирійська їм
Найбільше в ділі помогли тяжкім.
Той студіює королеву руку,
Той креслить дивний чарівничий знак,
Той, у халдейську вдавшися науку,
Уважливо вивчає зодіак,
Тамтой псалми тихесенько читає,
На дно у склянку інший зазирає,
Рисує п’ятий кола на піску
(Ще в давнині, як, певно, кожен знає,
Систему практиковано таку) —
Отак вони, потіючи, працюють,
І всі нарешті Карлові знаймують,
Що спати може супокійно він
Од часу вечорового до ранку,
Бо з-між героїв на землі один
Сподобився незрадну мать коханку,
Що в неї в серці він панує сам. —
Ну й вірте після цього мудрецям!
Бридкий чернець, огидний та пузатий,
