Вольтер – Орлеанська діва (страница 61)

Цілунком доганяючи цілунок Під шепотіння найніжніших слів. Сер д’Арондель вернувся до Юдіти, Нітрохи за минуле не сердитий. У неї також десь подівся гнів, — І знову лад колишній в них зацвів. Додам іще, що добрість Магдаліни Їм відпустила всі оті провини. Француз люб’язний і холодний бритт, Коли благословилося на світ, Узявши кожен на сідло кохану, Побралися чимдуж до Орлеана, Щоб приєднатися до рідних лав, Куди обов’язок їх закликав, — Отчизни честь хоробро боронити. Про теє вже не треба й говорити, Що благородних рицарів таких Ні сам король уже б тепер не міг, Ані прекрасні панни посварити.

Пісня десята

Навіщо нам здалися передмови До всіх пісень? Мораль нудна, панове, А повість, де лиш істина сама Змальовує цікаві авантюри, Де ні грайливих вигадок нема, Ані надмірних тонкощів ума, Борониться найкраще від цензури. Тож простий шлях беру між усіма: Картина, вірна приписам натури, Дорожча нам, ніж золоті бордюри. Наш добрий Карл, вернувшись в Орлеан, Всіх звеселив — вояк і городян, Збудив надію, приспану чи хвору, І стяг французький знов підніс угору. Він тільки-но про битви й розмовляв, Він гордий був, як сонце на світанку, Та потаємки наш король зітхав, Пригадуючи втрачену коханку. Покинути її хоч би на мить — Це подвиг був, і вже під ту хвилину Він зрозумів, що милу загубить — Себе згубити значить половину. На самоті, після гучних промов, Його вояцький запал відійшов, I відлетів од нього демон слави, А інший бог, що звемо ми — любов, Посів у серці давнє місце знов, По-мудрому узявшися до справи. Тож слухав Карл, але ж ніяк не чув, Про що вельмож облесний натовп гув, Подаючи десятки пропозицій, В яких було добрати важко зміст, — А потім сів і любій чарівниці Скомпонував сльозами вмитий лист. Шкода! Бонно був так далеко звідти, Що сліз не міг монарших осушити, І вінценосець йолопа послав, Типового, сказати, дворянина. Той незабаром — о лиха година! — Назад йому його ж листа подав. «Ой леле! — крикнув з жаху помертвілий Король. — Це ти? Як? Із моїм листом?» «Зберіть, королю, всі душевні сили. І Жанну, і Агнесу захопили Англійці, що плюндрують все кругом».