Вольтер – Орлеанська діва (страница 49)
Та й те ще, друзі, зважте і збагніть:
Коли спалити хочуть Доротею,
І раптом Бог з височини небес
Свою десницю простяга над нею, —
Це дивина, це чудо із чудес.
Але як та, що ми її кохали
I в вірності клялись їй без кінця,
В обіймах опинилась у ченця,
Або в пажа, — таке вже ми чували
І чуда тут ні краплі не знайти.
Читачу мій! Не знаю вже, як ти,
Але мені щоразу те миліше,
Де свій закон жива природа пише.
Людина я, і в тому бачу честь,
Щоб людям їхні огріхи прощати.
За юних літ умів і я кохати,
Та й досі ще у мене серце єсть.
Пісня восьма
Яка ця повість мудра та цікава!
Для серця й розуму усе тут єсть:
І мужніх рицарів висока слава,
І королівського вигоди права,
І дів прекрасних непорушна честь.
Це пишний сад, де нам чарують око
Різноманітні лінії грядок,
Що грають переливами квіток,
А над усе — шанована глибоко
Лілея, божий ангел між зірок,
З голівкою, що піднята високо.
Дівчата й хлопці! Раджу вам усім
Замислитись над повіданням цим:
Воно належить другові Трітему1,
Прославленому в ордені своїм;
Агнесу й Жанну він узяв за тему.
Я гордий (не втаю від читачів),
Що завжди перечитувать волів
Те пожиточне і ясне писання,
Аніж романів купу пренудних,
Що родяться і гинуть, наче сніг, —
Голів порожніх виплоди туманні.
Історія, присвячена Йоанні,
Де тільки правда є в словах живих,
Переживе всі брехні безталанні!
Але, читачу, час іще не той,
Про Жанну д’Арк я не підношу мови;
Погляньмо, як там Дюнуа-герой,
Як Ля Трімуйль, до подвигів готовий,
І Доротея, втілення любові.
Цікавитись багато є підстав,
Що вирок долі їм усім послав.
Коли під Орлеанською стіною
Пан Ля Трімуйль, окраса Пуату,
У вогкий рів потрапив серед бою,
Воюючи за Францію святу, —
На теє збіглись вірні зброєносці
І ледве витягли його відтіль;
У рицаря тріщали сильно кості.
І там, і онде почував він біль.
Його хотілось віднести їм потай
До міста, щоб набрався сили пан, —
Та ба! Рука завзятого Тальбота
На всі замки замкнула Орлеан.
Що ж! Завезли тимчасом бідолаху
У Тур, один із давніх городів,
Що королеві Карлові служив, 
