Вольтер – Орлеанська діва (страница 43)

Що віддають катюзі по заслузі. Хто з цим не згоден — тим негайно, друзі, Мечем своїм я мозок розсічу!» Сказавши так, ударив по мечу Зухвало він, і гордою ходою Пішов поміж барвистою юрбою, Жахаючи й простолюд, і панів. Лихий огонь у погляді світив, Уста кривились усміхом жорстоким, I кожен, хто з його стрічався оком, Не важився перечити суду I захищать красуню молоду: Усі боялись лютої погрози I потихеньку проливали сльози. Прелат, що на балконі аж устав, Слузі своєму духу піддавав. Наш Дюнуа, ширяючи над містом, Зайнявся враз бажанням пломенистим Зухвальця покарати так як слід, Бо Доротеї чарівничий вид Не тільки захват викликав і подив, А й безневинність серцеві доводив. На землю він з осла свого плигнув I крикнув: «Гей, нахабо, я прибув, Щоб довести мечем моїм хоробро, Що дівчину ви засудили добру, Яка гріха вчинити не могла, Що ти брехун, гидка потвора зла! Та перше я спитаю в Доротеї, Яке тут винувачення до неї Прикладено, і що за дивна хіть — Таких красунь на полум’ї смалить!» Грізним словам тим вельми здивувавшись, Увесь народ почув приплив надій, Сакрогоргон, на смерть перелякавшись, Удав, що прагне вийти на двобій, А сам прелат, хоч і велично строгий, Не міг сховати власної тривоги. Жан Дюнуа, Луї шляхетний син, Віддав доземний дівчині уклін. І почала вона оповідання Про огріх свій і про свої страждання. Осел, на церкві сівши, наче птах, Уважно слухав річ її цікаву, А весь Мілан у щирих молитвах Благословляв негадану появу.

Пісня сьома

Як на весні життя мого, колись, Мене красуня кинула кохана, — Така у серці запеклася рана, Що хтів навік любові я зректись. Але ж гіркі образи не лились Із уст моїх на ту, що божествив я, I квітів, що для неї розцвілись, Не отруїло марне лихослів’я. Людському серцю треба вільних прав. Виправдуючи зрадниць яснооких, Ще більше, звісно, маю я підстав Не гніватися на красунь жорстоких. Великий злочин — тій життя псувать, Кого вам не вдалось завоювать. Коли прекрасна ваша чарівниця До вас не має почуттів палких, Ну, що ж! до прихильнішої зверніться, Шукаючи цілунків та утіх,