Вольтер – Орлеанська діва (страница 42)

Старцям, удовам, сиротам, малечі Та обставання сміливе за них. Дивився рицар радісно та гордо, Якої честі на землі зажив, І там же, спишна підійнявши морду, Осел перед дзеркалами ходив. Аж ось ізнов труба загомоніла, Та рицаря уже не звеселила: «В Мілані жах нечуваний зайшов: Спалити мають красну Доротею На полум’ї. О, плачте всі за нею, Усі серця, що відали любов!» «Як? — Дюнуа схопився, повен гніву, — За що? Навіщо? Де її вина? Хоч би ж іще бридка була вона, А то палити юну і вродливу! Чи не зійшли міланці ті з ума?» На мову ту співає знов сурма: «О Доротеє, бідна Доротеє! Сконаєш ти у муках нелюдських, Коли з пательні[6] не здійме тієї Тебе вояк, славетний над усіх!» Таке почувши, Дюнуа завзятий Поклав негайно діву врятувати, Таку-бо вдачу ще з дитинства мав: Туди, де міг собі добути слави, За скривджених підняти меч кривавий, Без роздуму й вагання поспішав. «Гей, до Мілана! — крикнув на осла він. — Неси мене, і шлях той буде славен! Лети ж, не гайся!» — По наказі тім Осел полинув, наче херувим⁶. Небавом город їх очам відкрився, Де лютий вирок щойно народився; Там на майдан уже збігався люд, Вже хмиз і дрова зношено для страти, Стрільці стояли — натовп відганяти, — I тішився неублаганний суд. Із вікон виглядали гарні дами З цікавістю, а дехто й зо сльозами, А на балконі, у гурті попів, Архієпископ радісний сидів. Знак подано, й чотири альгвасили⁷ Ведуть красуню, мов дитя безсиле, В залізних путах, злякану й бліду. Вона ридає. Розпач на виду I сором, і мольба, і страх покари Туманять очі, ніби темні хмари. Поглянула несміливо з-під вій Вона на стовп, де смерть зустріти їй Приречено, — і скрикнула: «О милий! Твій образ навіть на краю могили В очах у мене квітне і горить! Повік його в душі моїй не вбить!» Та ревні сльози мову зупинили, I падає, знеможена від мук, Вона безсило на камінний брук З розпущеною на плечах косою, Усіх, проте, дивуючи красою. Аж тут наблизився Сакрогоргон, Слуга архиєпископської волі, Безчесний посіпака та шпіон, З мечем в руках і з підлістю на чолі, I крикнув: «Я ладен заприсягтись, Що всі гріхи в цій дівчині зійшлись,