Нікомед III — цар Віфанії, царював з 90 до 75 р. до н. е., спільник Риму. Після його смерті Віфанія була приєднана до Риму.
Светоній (Svetonius Tranquillus) — римський письменник (близько 75—160). Головний його твір «Опис життя дванадцяти цезарів».
Гефестіон — соратник і улюбленець Олександра Македонського, який після смерті Гефестіона приєднав його до півбогів.
Адріан (Публій-Елій, 76—138) — римський імператор, який протегував мистецтву, поезії і філософії.
Антіной — прекрасний юнак, улюбленець і близька до Адріана особа.
Пантеон — у стародавні часи — храм, присвячений усім богам. Адріан реставрував римський Пантеон; пізніше, в XVII cт., будівлю перетворили на церкву; в основному вона збереглася до наших днів.
В латинських цитатах 7 та 8 прим. Вольтер каже про статеві збочення Цезаря, Олександра і Адріана.
До Пісні тринадцятої
Сеньйорство у Феррарі звеселяв. — Йдеться про Лодовіко Аріосто (1474—1533), який був двірським поетом Феррарського герцога Альфонса д’Есте. Славетна його поема «Шалений Роланд» починається терцинами на честь герцогського роду.
Привидівся йому король Франциск. — Франциск І (1494—1547) — французький король з 1515 p., у бою при Павії (1525) зазнав поразки і був узятий в полон іспанським військом. Французька традиція зробила Франциска королем-рицарем і вклала в його уста слова, нібито сказані ним під час полонення: «Все втрачено, крім честі».
І Карл устав перед очима П’ятий. — Карл V (1500—1558), з 1516 р. король Іспанії, а з 1519 р. — німецький імператор. У 1556 р. відмовився від імператорської корони на користь брата, а від іспанської корони на користь сина.
І Генріхові Другому дає... — Генріх II — французький король з 1547 до 1559 р.
Дев’ятий Карл. — Карл IX (1550—1574) — французький король з 1564 р.
Ти, Павле Третій, ти, Десятий Леве. — Лев X — римський папа з 1513 до 1521 р. Павло III — римський папа з 1543 до 1549 р.
Лише беарнець, рицар мій сталевий. — Генріх IV (1553—1610) — перший французький король з роду Бурбонів; його предки були можновладними сеньйорами Беарна (на півдні Франції); за Генріха III очолював протестантську партію в її боротьбі з католицькою лігою. Після смерті Генріха III був оголошений за короля Франції, але Париж, що перебував у руках ліги, відмовився його визнати. Боротьба припинилася тільки після того, як Генріх прийняв католицизм в 1593 р. Вольтер присвятив Генріхові IV свою епічну поему, перше видання якої вийшло в 1723 р. під назвою «Ліга, або Генріх Великий». В наступних виданнях поема дістала назву «Генріади». В цій поемі Вольтер в образі Генріха IV втілив свій ідеал освіченого монарха — мудрого політика, що турбується про своїх підданців і терпимо ставиться до інакомислячих.
Людовіка великого пора. — Людовік XIV (1638—1715), названий «великим», — французький король з 1643 p.; при ньому політика абсолютизму досягла апогею. Розкіш двору «Короля Сонця», як іменували його придворні кола, була політичною демонстрацією величі і непохитності королівської влади. Вольтер написав похвальну історію царювання Людовіка XIV («Siècle de Louis XIV», 1751 p.).
І Монтеспан, погордливу на вдачу. — Монтеспан (Montespan, marquise de, 1641—1707) — Франсуаза Атенаїс де Рошушуар де Мортемар — фаворитка короля Франції Людовіка XIV.
Регентства йде доба благословенна. — Регентство — епоха урядування герцога Орлеанського (1715—1723) під час малоліття Людовіка XV, позначена винятковою розбещеністю аристократії.
Прекрасна Дафно — натяк на дочку герцога Орлеанського, герцогиню де Беррі (Веrry Marie-Louise-Elisabeth, duchesse de, 1695—1719), яку підозрювали в любовному зв’язку з батьком.
До приміток Вольтера
Одинадцять тисяч дів, убитих у Кельні разом зі св. Урсулою під час навали гуннів. Їх мощі в середні віки притягали багато прочан.
Іаків обдурив Ісава, старшого свого брата, видавши себе за нього перед сліпим батьком Ісааком і діставши благословення на першенство.
Анна де Піселе (Pisseleu Anne de, 1508—1576) — коханка Франциска І; мала величезний вплив на короля. Їй приписували розголос державної таємниці, що потяг за собою воєнні та дипломатичні невдачі Франції.
Діана де Пуатьє (Diane de Poitiers, 1499—1566) — коханка французького короля Генріха II, підкорила своєму впливові недолугого монарха.
Папа Олександр VI Борджа (1431—1503). — Скандальна хроніка його родинного життя дістала широкий розголос, зокрема зв’язок з дочкою-красунею Лукрецією. Наведена Вольтером латинська цитата становить останній рядок відомої в свій час епіграми на Лукрецію Борджа:
Sic jacet in tumulo Lucretia nomine, sed re
Thais, Alexandri filia, sponsa, nurus.
(«Тут у могилі лежить та, що називалася Лукрецією, але жила як Таїс, Олександрові дочка, дружина, невістка».)
Лукреція — римлянка, що славилася чеснотливістю.
Габріель д’Естре (D’Estrées Gabriel le» 1565 1599) — коханка Генріха IV.
Марія Манчіні (Mancini Maria, 1639—1714) — коханка Людовіка XIV перед його одруженням з Марією-Терезією. Була видана заміж за коннетабля Неаполя, принца Колонна. Розлучившись з чоловіком, робила марні спроби домогтися відновлення своїх стосунків з королем.
До Пісні чотирнадцятої
Був згоден мудрий Епікур благати. — Епікур — грецький філософ (341—270 до н. е.), який навчав, що людська поведінка зумовлена прагненням до насолоди.
...Які колись Діана явила Актеонові в гаю. — Актеон — за стародавньою міфологією, мисливець, син бога Арістея, підгледів одного разу, як купалась богиня Місяця і полювання Діана (Артеміда), за що вона покарала його, перетворивши на оленя, який був розтерзаний власними собаками, що не впізнали господаря.
До приміток Вольтера
Лукрецій — відомий римський поет І ст. н. е., написав філософську поему в 6 книгах «Про природу речей» (De rerum nature), де він у віршах викладає матеріалістичне вчення філософа Епікура.
Вакх — бог вина і веселощів, син Зевса і Семели. Його змальовували у вигляді юнака з вінком і пов’язкою на голові та з тірсом (жезлом) у руці.
Персей — герой грецької міфології, син Зевса і Данаї. Зевс пройшов до Данаї у вигляді золотого дощу, незважаючи на ряд заходів, ужитих батьком Данаї.
Ромул — за стародавніми переказами, був одним з близнят — синів Марса і дочки царя Альби — Реї Сільвії; разом зі своїм братом Ремом заснував Рим і був його першим царем.
Вільгельм Завойовник (1027—1087) — позашлюбний син нормандського герцога Роберта II Диявола. Після смерті англійського короля Едуарда заявив свої претензії на престол і став королем Англії (1066), користаючись допомогою папи Олександра II та численного війська, що зібралося під його прапори.
Лорд Ч...д. — Честерфільд (Philip Dormer Stanhope of Chester-field, 1694—1773) — англійський державний діяч, що листувався з Вольтером і Монтеск’є. Відомі його «Листи до сина».
Маються на увазі рядки 422—456 пісні IV, рядки 1—327 пісні XXI «Іліади».
До Пісні п’ятнадцятої
Погляньте на героїв з Альбіона і на бійців нащадка Клодіона! — Клодіон — французький король V століття.
Де бігла Аталанта. — Аталанта (грецька міф.) — казкова дівчина, що швидко бігала; для того, щоб наздогнати її, Гіппамен удався до хитрощів, розкидавши на лузі, де вона мала бігти, золоті яблука.
Так в опері поета-кардинала. — Оперний театр, що містився у палаці Пале-Рояль, збудованому кардиналом Рішельє. Поет-кардинал Рішельє написав кілька посередніх п’єс.
Дід короля, що люблять, бо жаліють. — Людовік XV (1710—1774), французький король з 1715 p., правнук Людовіка XIV. Вольтер натякає, з одного боку, на прізвисько «улюблений» (Ьіепаіmé), яке дав двір Людовікові після його тяжкої хвороби в 1744 р. і, з другого боку, на жагучу ненависть, яку викликала, особливо в другій половині царювання, його реакційна політика, що робила зовсім непокараною сваволю чиновництва і віддавала урядування фаворитам та фавориткам. Ця ненависть у 1757 p., через два роки після виходу першого видання «Діви», виявилась, між іншим, у замаху Дем’єна на життя короля. Фраза про любов і ненависть до володаря характерна і для загального світогляду Вольтера. Пор. Брут. дія І, сцена 2:
Loin des cris de ce peuple indocile et barbon... Aveugle dans sa haine, aveugle en son amour, qui menace et qui craint, régne et sert en un jour.
(«Далі від криків цього дикого і неслухняного народу... Сліпого в ненависті і сліпого в любові, який загрожує і боїться, царює і служить».)
До приміток Вольтера
Pierre ponce. — Ponce — пемза.
Архієпископ Турпін (пом. близько 800). — Архієпископ міста Реймса опоетизований старофранцузьким епосом («Пісня про Роланда») і рицарськими романами, як учасник подвигів французького короля та імператора Західної імперії — Карла Великого.
Стентор — вістун богів:
І до аргівців прийшла й заволала так Гера велика
В образі Стентора, сильного, мідноголосого мужа,
Що голосив так, неначебто інших півсотні сукупно.
(«Іліада», V)
До Пісні шістнадцятої
Хай скомпонують оду піндаричну. — Піндар — грецький лірик (близько 520—456 до н. е.), автор численних віршів. Збереглися його урочисті оди, гімни, написані грецькими діалектами. Його метрика відзначалася великою вишуканістю.
Двох agnus’iв. — Agnus — дощечка з тіста або воску з образом ягнятка (лат. agnus), символа Христа.
До приміток Вольтера
Літературний засіб — посилання на автора, що жив за довгий час перед написанням твору, — його часто застосовував Вольтер, щоб уникнути можливих переслідувань.
