До приміток Вольтера
Дож — у Венеціанській республіці голова держави. Вінчання дожа з Адріатикою було символом панування венеціанців над морем.
Санназар (Sannazaro G., 1458—1530) — італійський поет, названий християнським Вергілієм; написав латинську поему «Про народження Богоматері», пастуший роман «Аркадія» італійською мовою і ряд дрібних віршів.
Вергілій (Vergilius Publius Maro, 70—19 до н. e.) — римський поет епохи Августа, автор «Буколік» — описових віршів, що ідеалізують життя пастухів, «Георгік» — дидактичної поеми про рільництво та «Енеїди» — епічної поеми про походження Риму, яку Вергілій написав, наслідуючи «Іліаду» та «Одіссею». Французькі письменники епохи класицизму вважали «Енеїду» досконалішим зразком національно-героїчного епосу, ніж твори Гомера.
Харібда — уславлений вир коло берега Сицілії в Мессінській протоці, де є багато підводного каміння; за давніх часів його вважали дуже небезпечним місцем для мореплавців. Таке саме небезпечне місце було коло Сцілли, скелі на італійському березі Мессінської затоки. Звідси приказка: «Між Сціллою і Харібдою». За античними легендами, Сцілла і Харібда — жінки, перетворені волею богів на потвор, жили вони — одна в скелі, друга — в морському вирі.
Фокейці — жителі Фокії (торговельне місто в Малій Азії), завзяті колонізатори; вони в VI ст. до н. е. заснували на півдні Франції місто Массілію (Марсель).
Сент-Бом — гора на півдні Франції; вона має грот, в якому, за легендою, Марія Магдалина перебула останні 30 років свого життя.
До Пісні десятої
і вбогі рештки батьківського краю, що досі ще в руках своїх зберіг... — Перед взяттям Орлеана (1428) Карлові VII належала тільки незначна частина Франції, решта її території була захоплена англійцями.
Євреїв... сорбонців. — Сорбоністи — доктори Сорбонської школи.
Ультрамонтанцями називали французьких католиків, які визнавали владу папського престолу найвищою і єдиною і захищали принцип непогрішності папи. Дитя Кальвіна — кальвіністи, прибічники протестантського напрямку, що відзначалися непримиренною ворожістю до церковної католицької обрядності і до ряду засад католицької церкви.
Щоосені ті золоті дари, з яких сам Ной за давньої пори... — Золоті дари — виноград. За біблійними легендами, Ной уникнув загибелі під час «всесвітнього потопу», сховавшись у ковчезі («велика скриня»). Після потопу Ной взявся до виноробства.
Помона й Флора. — Помона — за стародавньою міфологією, богиня деревних плодів. Про неї розповідає Овідій у своїх «Метаморфозах». Флора — богиня квітів і садів, кохана бога вітру Зефіра, якого за його прудкість вважали вісником богів.
Самі, під наглядом сестри Безонь. — Безонь (besogne) у перекладі означає справу, роботу, працю. Цим прізвиськом-характеристикою Вольтер намагається відтінити гостроту змісту X пісні.
Отак Ахілл в одежині дівочій колись у Лікомеда гостював і пестив Деїдамію щоночі. — Ахілл — один з головних героїв Троянської війни. За легендою, його мати, морська богиня Фетіда, спочатку хотіла уникнути його участі у війні і сховала його під виглядом дівчини у царя Скіроса — Лікомеда. Від однієї з царських дочок — Деїдамії — в Ахілла був син.
До приміток Вольтера
Карл VI Божевільний (Charles VI le Fou, 1380—1422). — Хвороба Карла VI була причиною постійних сварок між його родичами, що боролися за владу. Стан усередині країни ускладнився через багатолітню війну з Англією.
Філіпп (Philippe le Hardi) — король Франції (1270—1285); на виказ царедворця Лабросса підозрював свою дружину Марію Брабантську в убивстві його сина від першого шлюбу; переконавшись у її безвинності, стратив Лабросса.
Бегінки — жіноче товариство світського характеру, що ставило перед собою філантропічну мету. Ці спілки були поширені в Нідерландах, Франції й Німеччині.
До Пісні одинадцятої
Сіон — один з пагорбів єрусалимських, на якому стояв храм.
До приміток Вольтера
Павсаній — грецький письменник II ст. н. е., жив у Римі. Зберігся його історико-етнографічний опис Греції.
Порфірій (233—304 н. е.) — грецький філософ. У «Листі до Анебона» подав опис античної міфології.
Лактанцій (Lactantius, 250—325 в. е.) — римський письменник, названий «християнським Ціцероном»; у «Божественних настановах» намагався розвінчати античну філософію та релігію і звеличити християнство.
Авл Геллій (II ст. н. е.) — римський письменник; збереглись (не цілком) його «Аттичні ночі», твір, що містить лінгвістичні та літературно-критичні міркування з багатьма цитатами з античних авторів.
Декарт Рене (Descartes Réné, 1596—1650) — славетний філософ, засновник раціоналістичної філософії; слова Вольтера про «вихори Декарта» мають на оці декартівську астрофізичну теорію вихорів, за якою Сонце і зорі вважали центром вихорового руху найдрібніших часток матерії. Сила цих вихорів примушує обертатися планети; Декарт відкидав поняття порожнього простору як таке, що не має за собою ніякої реальності. Перед відкриттям Ньютоном закону всесвітнього тяжіння теорія вихорів користалася широким визнанням.
Ньютон (Newton Isaac, 1642—1727) — славетний фізик, відкрив закон всесвітнього тяжіння; справив великий вплив на світогляд Вольтера, який ознайомився з працями Ньютона під час перебування в Англії (1726—1729). В 1739 р. Вольтер видав «Відповідь на заперечення французів проти філософії Ньютона». (Réponse à toutes les objections principales qu’on a faites en France contre la philosophie de Newton). Не без впливу Вольтера подруга його, маркіза дю-Шатле, переклала на французьку мову «Матеріалістичні принципи натуралістичної філософії» Ньютона. Переклад вийшов у 1759 р.
Вольтер має на увазі вірші 28—35 пісні V «Іліади»:
Духом збентежились всі, і тоді Паллада-Афіна,
Взявшись за руку, гукнула до буйного бога Арея:
Буйний Арею, народів вигубник і мурів руїнник,
Кров’ю залитий, чи нам не лишить і Троян і Ахеян
Битись самих, і Кронід-промислитель їм славу присудить.
Чи з бойовищ не піти нам, і гніву Зевеса уникнуть?
І тоді на Арея напав Діомед нестрашливий
З мідним списом; і, зміцнивши його, скерувала Паллада
В черево нижнє, де бог оперезував пов’язь мідяну;
Вразив туди Діомед. І, безсмертную плоть розідравши,
Вирвав назад він списа, й заволав Арей міднозбройний.
(«Іліада», V пісня)
Посиланням на Гомера Вольтер підкреслює пародійність своєї поеми.
До Пісні дванадцятої
До речі б тут історія була з дитинства нам відомого осла. — Вольтер має на увазі історію про Буріданового осла. Далі 10 рядків можна зіставити з уривком «З раю» Данте (IV).
«Як між двох страв поставлений, тоді як обидві владно ваблять, — він скоріш умре з голоду, ніж скуштувати посміє; як серед поля ягня застигло б між двох вовків, до обох відчуваючи жах; як пес стояв би смирно між двох сарн, — так я мовчав; себе в тім не виную, — збентежений двома сумнівами, до цього був змушений, — але не похваляю я».
Аврама патріарха ми візьмім: таж він колись, не бувши молодим, злюбив принади гожої Агарі і з нею мав солодку втіху в парі, хоч тим навіяв гнів чималий Сарі. — Авраам — старозавітний патріах, якого вважали родоначальником єврейського народу; не мавши дітей від дружини Сари, він зробив своєю наложницею служницю Агар, яка породила йому сина Ізмаїла. Згодом Агар і Ізмаїл через ревнощі Сари були вигнані з дому Авраама.
До Якова вечірньої пори ввійшли в намет, як жони, дві сестри. — Іаків був одружений з сестрами Лією і Ревеккою, що дали життя 12 синам — родоначальникам «дванадцяти колін» Ізраїлевих.
Старий Вооз на ложе престаре стареньку Руф опісля жнив бере. — Вооз — за біблійними легендами, заможний віфлеємлянин, одружився з бідною вдовою Руф’ю. Проте слова Вольтера про «bonne et vieille Ruth», «добру та стару Руф», розбігаються з характеристикою старозавітного оповідання, весь зміст якого полягає в тому, що Руф була молода і гарна, але чеснотливо з’єднала свою долю з благочестивим старцем Воозом.
То мало, що Вірсавію прекрасну любив Давид на спаді літ своїх. — За легендами, Вірсавія — дружина одного з воєначальників царя Давида, який запалав до неї пристрастю і послав її чоловіка на передові позиції, де той і був убитий, а Вірсавія стала Давидові коханкою, а згодом і дружиною, що народила йому Соломона.
О небо, хто це? Чи з Зефіром Флора? Чи це Псіхея та пустун Ерот? — Псіхея — за грецькою міфологією, уособлення людської душі. Кохання Псіхеї та Ерота (Амура) стало для Апулея сюжетом для казки, включеної в його роман «Золотий осел». В російській літературі ця казка була перероблена І. Богдановичем на поему «Душенька».
До приміток Вольтера
Горацій Флакк (Q. Horatius Flaccus, 65—8? до н. е.) — славетний римський поет, автор од, сатир і послань, що викликали численні наслідування у світовій літературі. Одне з його послань «Про поетичне мистецтво» (De arte poetica) використав Буало у творі «L’art poétique», встановивши правила поетики, чим відіграв виняткову роль у класичній літературі Франції. Вольтер, очевидно, має на увазі стор. 196—201 «De arte poetica».
Високість (Altesse) — згодом, починаючи з Людовіка XI (1421—1483), французькі королі титулувалися «величністю» (Majesté).
Капуцини (Capucini ordinis fratrum minorum) — ченці ордену, заснованого в 1525 p., що вимагав від послушників перебування в убозтві; вони носили власяницю з капюшоном (чим можна пояснити назву).
