Тертулліан (Т. Septimus Flaccus Tertullianus, 160—245) — «отець церкви», релігійний філософ, що залишив багато праць, захисник пріоритету віри над розумом, дійшов до твердження: «Вірю, бо це безглуздо».
Св. Августін (354—430) — «отець церкви», знавець античної філософії та літератури, автор капітальних праць з богослов’я, прибічник боротьби з «єресями», послідовний оборонець вигідного для церкви вчення про призначення. Проповідь янсенізму почалася з тлумачення Августінового вчення.
Зенон — візантійський імператор (474—491).
Діоклетіан — римський імператор (284—305).
До Пісні п’ятої
І вісниця Атропи, лихоманка, гидка, кульгава Стіксова дочка. — Атропа, одна з трьох Парк, богинь долі, уривала нитку життя. Стікс — у старогрецькій міфології річка, якою душі померлих переправлялися в пекло.
Марк Аврелій (Marcus Aurelius, 121—180 н. е.) — римський імператор з 161 p.; філософ-стоїк, автор морально-філософського трактату «До самого себе», написаного у формі щоденника.
І два Катони, вороги пороку. — Катон старший (Cato Marcus Portius, II ст. до н. е.) на посту цензора боровся за чистоту римської моралі. Катон Утіцький — внук попереднього, відзначався доблестю і мужністю; зазнавши поразки у боротьбі з Цезарем, він укоротив собі віку.
І добрий Тіт. — Тіт (Titus Flavius Vespasianus, 40—81 н. e.) — римський імператор з 79 p., ще за життя батька брав діяльну участь у керуванні державою; римські історики вихваляли його справедливість і піклування про підданців; після відомого вибуху Везувія, що зруйнував Помпею, зробив розпорядження про допомогу жителям, які врятувалися; йому приписують фразу: «Я втратив день», яку він нібито казав, якщо протягом дня не зробив доброго діла.
...і Ціцерон. — Ціцерон (Cicero Marcus Tullius, 106—43 до н. е.) — видатний римський промовець і політичний діяч, боровся проти зловживань римських адміністраторів, обстоював принципи аристократичної республіки.
Там навіть доброчесний Арістід, Солон правдивий. — Солон (VII—V ст. до н. е.) — афінський законодавець; з його іменем пов’язане встановлення законів («Закони Солона»), що означали перемогу демократії над аристократією. Арістід (VI—V ст. до н. е.) — афінський полководець і політичний діяч, учасник греко-перської війни; був вождем партії, що обстоювала інтереси землевласників і боролася з партією торговельного капіталу. За словами грецьких істориків, був зразком доблесті і патріотизму. Вольтер, садовлячи античних філософів і найбільш шанованих ним політичних діячів у пекло, пародіює християнську традицію, особливо яскраво виявлену у Данте в «Божественній комедії»; згідно з цією традицією, всі ці діячі, незважаючи на свої властивості, повинні горіти у пеклі, як «поганці».
І посміхнувсь лукаво син Франциска. — Франциск Ассізький — засновник чернечого ордену францисканців, що проповідував зречення власності.
Довгоухий звір... озвавсь до Валаама по-людському. — За біблійними переказами, ослиця пророка Валаама заговорила з ним, коли він не помітив ангела, що перепинив йому шлях.
Колись Медуза, кажуть, обертала... — Медуза (грец. міф.) — одна з трьох Горгон, змієволоса діва. Кожен, хто подивився на неї, обертався в камінь; герой Персей одрубав їй голову.
До приміток Вольтера
Frère frappart — розпуcний чернець.
Хлодвіг (465—511) — засновник франкської монархії, був залучений до християнства святим Ремі. З наказу Хлодвіга убито ряд його васалів-родичів.
Костянтин (274—337) — римський імператор з 306 p., прийняв християнство.
Аріани — прибічники вчення Арія, що відкидав божественність Христа; християнська секта, яка виникла на початку IV ст.; незважаючи на засудження Нікейським собором у 325 p., аріанство було дуже поширене аж до VII століття.
Домініканці — чернечий орден, заснований в 1215 р. Гусманом Домініком у Тулузі для проповіді католицької ортодоксії та переслідування єретиків. Домініканці стояли на чолі інквізиції — церковного суду над єретиками, що вчинявся з винятковою жорстокістю і фанатизмом.
Альбігойці — релігійна секта, що виникла в XII ст. на півдні Франції в умовах розвитку товарно-грошових стосунків; дістала назву від міста Альбі. Альбігойці навчали про боротьбу у світі двох начал — добра і зла. Після засудження альбігойської єресі Латранським собором проти альбігойців були спрямовані два хрестові походи. Хрестоносці з винятковою жорстокістю розправлялися з єретиками. З соціально-економічного погляду це була об’єднана боротьба дворянства, торговельного класу, ремісників і селянства проти адміністративно-політичної влади духівництва та церковного землевласництва.
Condignus — богословський термін, означає «содостойний».
Єнох — біблійний пророк; за твердженням легенди, прожив 365 років і за благочестиве життя був узятий живим на небо.
До Пісні шостої
Де з Люцифером Грібурдон горить. — Люцифер, або Фосфор, — за стародавньою міфологією, світлоносець; у біблійних і пізніше християнських переказах диявол мав ім’я Люцифера.
І кволих сильним завжди продає (Vend Je plus faible aux crimes du plus fort) — та сама думка і майже в тих самих словах повторюється в трагедії Вольтера «Меропа» (Меигоре), дія І, картина 2.
Аркади щасливої синкові. — Аркадія — одна з областей Пелопоннеса в Елладі. В міфологічній поезії — країна мирного щастя, простоти і безтурботного спокою.
Як любу для Анхіза. — Анхіз — за грецькою міфологією — коханий Афродіти, від якої мав сина — героя Троянської війни Енея. За розголошення цієї таємниці Анхіз був осліплений Зевсом. Згодом, під час розгрому і спалення Трої, Еней виніс Анхіза на руках і одвіз його на кораблі.
Шептали «Ave». — «Ave» — перше слово католицької молитви, зверненої до Діви Марії: «Ave, Maria, grazia plena» — «Радій, благодатна Маріє».
До приміток Вольтера
Адоніс — за грецьк. міфологією — третину року повинен був жити в Афродіти, другу третину — в богині підземного царства Персефони, останню третину він мав волю вибирати.
Савойя (Savoie) — графство, пізніше — герцогство, тепер — провінція південного сходу Франції.
Чутка — алегоричне божество давніх, яке малювали у вигляді потвори з стома ротами, з стома вухами та довгими крилами, що мали очі.
Корнель (Corneille Pierre, 1606—1684) один з найбільших драматургів Франції, творець придворної класичної трагедії, мав великий вплив на дальшу долю європейського театру. Родичка Корнеля Марія деякий час перед своїм одруженням користалася гостинністю й піклуванням Вольтера.
До Пісні сьомої
До приміток Вольтера
Бузіріс — міфічний єгипетський цар, син Посейдона, іноді ототожнюваний з Озірісом, що приносив у жертву іноземців. Геракл відплатив Бузірісові за негостинність, умертвивши його та двох його синів.
Salade — шолом, кавалерійська каска.
До Пісні восьмої
«Розум і серце» — ходячий вислів середини XVIII ст., який вживали навіть у серйозних наукових творах (педагоги ставили перед собою завдання виховувати розум і серце); викликав неодноразове глузування Вольтера.
Історія, присвячена Йоанні, де тільки правда є в словах живux. — В оригіналі: «Le vrai me plait, le vrai seul est durable». Пор. до послання Буало: «Rien n’est beau que le vrai, le vrai seul est aimable».
Ломбардія — північна частина Італії з головним містом Міланом.
Алкід — ім’я, яким часто називали Геркулеса, сина Зевса і Алкмени, дружини царя Амфітріона, сина Алкея. За стародавньою міфологією, дружина фессалійського царя Адмета — Альцеста — добровільно пожертвувала своє життя заради врятування хворого чоловіка. В подяку за гостинність Адмета Геркулес спустився в пекло; незважаючи на опір бога Плутона, він переміг триголового пса Цербера, що стеріг вхід до пекла, трьох фурій (Евменід) — богинь зла — Тізіфону, Алекто і Мегеру — і повернув Альцесту її чоловікові. Алкід мав казкову силу і вчинив ряд подвигів, що їх описали багато поетів.
Заглянули у Парму і в Модену, в Урбіно далі далі у Чезену — герцогства північної Італії. Чезена — місто папської області.
Святі отці, намісники Господні — тобто римські папи.
Цей розбишака, Мартінгер. — Мартінгер у перекладі — войовничий горобець.
До приміток Вольтера
Трітем (Tritême, або Tritheim Jean, 1462—1516) — абат монастиря Cв. Якова у Вюрцбурзі; працював над історією і був палким збирачем книжок та рукописів. У «Діві» Вольтера виконує функцію вигаданого джерела відомостей про події поеми. Жарт Вольтера мав підставу, бо, дійсно, на одному рукописі «Діви» була помітка, що свідчила про її належність до бібліотеки августінського монастиря.
Боніфацій VIII (1294—1303) — римський папа; намагаючись повернути папському престолові колишню самостійність, брав широку участь у європейських суперечках свого часу. Данте дає сувору оцінку Боніфацію і садовить його в пекло разом з папами Миколаєм III і Климентом V.
До Пісні дев’ятої
Між Гаєттою і Римом. — Гаєтта — місто на узбережжі Середземного моря на південь від Рима.
Одвідать довелось і Сіракузи, де комишисте лоно Аретузи. — Джерело Аретузи — на острівці проти Сіракуз (приморське місто в Сицілії); за легендою, бог ріки Алфей (Греція) запалав пристрастю до німфи, яка купалася в його водах. Рятуючись, німфа звернулась по допомогу до Діани, яка перетворила її на джерело. Алфей, пробравшись під морським дном, змішав свої води з джерелом Аретузи.
