Св. Фортунат (Venantius Henorius Clementianus Fortunatus жив у VI ст.; написав церковні гімни, релігійні та світські вірші. Справжнім автором «Pange lingua» є Мамер (Mamert Claudian, пом. близько 1474).
Проспер Аквітанський (400—463) написав поему «Про позбавлених благодаті» ( De ingratis).
Св. Григорій Турський (540—594). — Назва його твору — «Historia francorum» («Історія франків»).
Св. Бернард Клервоський (Bernhard de Clairvaux, 1091—1153) — був настоятелем монастиря в Клерво, мав винятковий вплив як серед духівництва, навіть у Римі, так і серед представників світської влади; його проповіді сприяли так званому хрестовому походові 1146 р.
Абеляр (Abélard, 1079—1142) — один з богословів і діалектиків Парижа. Релігійне вчення Абеляра про підлягання віри вільному мисленню створило йому багато супротивників; очолені Бернардом, вони домоглися його засудження.
Августін Кентерберійський — пом. близько 610 р. Еглон — цар моавітян, Агаг — цар амалікитян (Біблія).
Ахав — ізраїльський цар, зазнавав нападів від пророків за введення іноплемінного культу Ваала.
Цариця Аталія (Гофолія) — дочка Ахава, дружина царя іудейського Іорама; після смерті чоловіка і сина домоглась престолу, знищивши всіх нащадків — чоловіків Давидового роду, крім свого внука Іоаса; Іоас за допомогою первосвященика Іоада зійшов на престол, убивши Аталію; під впливом Іоада Іоас знищив культ Ваала, але після смерті первосвященика відродив поклоніння Ваалові знову; після 40 років царювання був убитий своїми придворними (пор. трагедію Расіна «Аталія» — «Athalie»); у французькому тексті («Si méchamment mise à mort par Joad») майже дослівно повторюються останні вірші епіграми Расіна «Sur la «Judith» de Boyer», що кажуть: «Я плачу за бідним Олоферном, якого так злісно стратила Юдіта». Буайє (Boyer Claude, 1618—1698) — абат і поет, надзвичайно плодючий і бездарний. Його ім’я збереглося завдяки епіграмам Буало та Расіна.
Левіафан — міфічна тварина, яка часто була символічним образом єгипетського, ассирійського і вавілонського царств.
До Пісні сімнадцятої
Очам Дідони додала тепла. — Дідона — дійова особа з «Енеїди» Вергілія, карфагенська цариця, в якої Еней знайшов притулок і якій він розповів про загибель Трої.
До приміток Вольтера
Скюдері (Scudéri George de, 1601—1667) — поет, написав багато трагедій, трагікомедій в піднесеному, пишномовному стилі, що відповідав вимогам панівної на той час в аристократичних салонах преціозної літератури. В епічній поемі «Аларіх» описано завоювання Риму вестготами.
Лемуан (Lemoyne, 1602—1671) — богослов і посередній поет, у 1653 р. надрукував епічну поему у 18 піснях «Святий Людовік» (Saint Louis), пройняту духом католицького благочестя.
До Пісні вісімнадцятої
Позбавив батько прав його спадкових. — Договір у Труа був складений у 1420 р. ще за життя Карла VI Божевільного.
Несміло ще Тіфонова дружина. — Тіфон був одружений з Авророю, яка домоглася у Зевса для нього безсмертя, забувши попросити про збереження молодості. Коли Тіфон постарів, Аврора перетворила його на лебедя.
Та Жанна бачить... — Епізод зустрічі з розбійниками сюжетним розробленням можна зіставити з розділом XXII першої частини «Дон-Кіхота» Сервантеса — «Про те, як Дон-Кіхот визволив багатьох нещасних, яких силоміць вели туди, куди їм зовсім не хотілося йти».
На спині в Амфітріти веслувать. — Амфітріта — цариця океану. Вольтер дав поетичну підміну визначення кари — каторжні роботи, галери.
До приміток Вольтера
Ця пісня була видана вперше разом з оповіданням Гійома Ваде (Guillaume Vadé) під назвою «Уривок з епічної поеми твору Жерома Каре, знайдений в його паперах після смерті названого Жерома». Автор умістив її в нових виданнях «Діви» з деякими змінами. Гійом Ваде — псевдонім Вольтера.
Іоанн Бургундський Безстрашний (1371—1419) — син Філіппа Бургундського Сміливого, регента Франції при душевнохворому Карлові VI; продовжував ворожнечу свого батька з братом короля, Людовіком Орлеанським, вбивши його в Парижі в 1407 р. Це викликало війну, що закінчилася миром 1419 р. Під час побачення з дофіном (Карлом VII) Іоанн був убитий на мосту Монтеро придворним дофіна. Син Іоанна, Філіпп Добрий, приєднався до англійців і разом з ними вступив до Парижа.
Демаре (Desmarets Jean, 1383) — генеральний адвокат паризького парламенту. Вольтер, очевидно, помилився, називаючи Демаре генеральним адвокатом епохи Карла VII.
Ізабелла Баварська (Isabeau) — 1371—1435.
Фрелон — насправді Фрерон (Freron Elie — Catherine, 1719—1776) — вихованець єзуїтів, запеклий супротивник філософії XVIІ ст.; був співробітником і видавцем журналів: «Листи про деякі сучасні твори» (Lettres sur quelques écris) та «Літературний щорічник» (L’année Littéraire). Кожне новаторство зустрічало з його боку різку відсіч, що спричинило, з другого боку, виступ проти нього Вольтера і його прибічників. Цілком очевидно, що Вольтер, наводячи відомості про життя і діяльність Фрелона, нібито запозичені з хроніки Фруассара, насправді говорить про Фрерона (Фрелон — frelon, у перекладі «шершень», «трутень» — літературний злодій). У комедії «Шотландка» (L’écossaise) Фрерона змальовано під ім’ям журналіста Френартона. В сатирі «Бідний диявол» (Le pauvre diable) Вольтер ще раз змальовує Фрерона, кажучи про нього так: «Я наблизився до людини з тупим обличчям, що його перо скуховарило йому добробут. Великий пірат геліконських калюж, вигнаний Лойолою за витівки; земляний черв’як, народжений із задниці де-Фонтена, безперечно гідний свого походження; лякливий Зоїл, колись огидний розпусник — ця тварина має ім’я Жана Фрерона». Характерна строфа, приписувана Вольтерові:
L’autre jour au fond d’un vallon
Un serpent mordit Jean Fréron.
Que pensez vous qu’il arriva?
Ce fut le serpent qui creva.
(«Не так давно в одній долині змія ужалила Фрерона, і що ж, ви думаєте, трапилось? — Здохла змія».)
Фруассар (Froissart Jean, 1330—1410) — живучи при дворі Франції, Англії, Шотландії та Фландрії, написав хроніку двірського життя цих держав у період з 1326 до 1410 p. («Chronique de France, d’Angleterre, d’Ecosse et d’Espagne»).
Гійон (Guyon Claude-Marie, 1699—1771) — історик; спочатку був єзуїтом, згодом співробітничав з Дефонтеном; відомий своїми памфлетами проти філософів і, зокрема, проти Вольтера.
Шоме (Chaumeux Abraham Joseph, близько 1730—1790) — критик, що нападав на прибічників філософії XVIII ст. У відповідь йому вийшов ряд памфлетів. Шоме був показаний в сатирі «Бідний диявол», попереду якої йде лист від імені Катерини Ваде, родички померлого Гільома Ваде. Цей лист закінчується іронічним побажанням: «Творіть і далі славу вашого часу, так, як і всі персонажі у книзі, яку вам посилають». Вольтер змалював Шоме донощиком, шпигуном, скандалістом, вважаючи, що «mâitre Abraham» та його підлі друзі — найогидніша порода людей.
Сабатьє (Sabatier Antoine, 1742—1817) — французький письменник, що належав до літературних ворогів Вольтера, написав памфлет «Філософський образ розуму п. Вольтера» (Le tableau philosophique de l’esprit de m. de Voltaire).
Брізе, цебто Грізель (Grisel Joseph, 1703—1787) — богословський письменник, ревнитель католицтва.
Ля Бомель (La Beaumelle Laurent Angliviel de, 1726—1773) — французький письменник і професор французької літератури в Копенгагені. Його спроби зблизитися з Вольтером не увінчалися успіхом, і особиста сварка перетворилася на літературну ворожнечу. Вже у своїх коментарях до «Століття Людовіка XIV» Вольтера Ля Бомель виявив себе небезстороннім пасквілянтом, але ненависть його до Вольтера досягла апогею в коментарях до «Генріади».
Латинська фраза в перекладі: «Треба, щоб лиходії були відомі».
Еней — за грецькою міфологією, один з учасників Троянської війни. Після поразки Трої на протязі семи років мандрував морем, поки не висадився в Італії. Його пригоди стали Вергілію сюжетом для епічної поеми «Енеїда».
Борей — північний вітер. За легендами, був сином Астрея і Еос (зоряного неба і світанку).
До Пісні дев’ятнадцятої
До приміток Вольтера
У III пісні «Іліади» з Менелаєм б’ється Паріс, що вкрав Єлену, а не Гектор, брат Паріса.
Белліні (Bellini Gentile, 1421—1501) — венеціанський живописець.
Джордано Бруно (Bruno Giordano, 1550—1600) — італійський філософ, пантеїст; скритикував учення Арістотеля, був прибічником геліоцентричної теорії Коперніка, спалений інквізицією як єретик.
Вольтер підкреслює пародійний характер кінцівки романічної історії Доротеї і Ля Трімуйля.
До Пісні двадцятої
Візьмім до прикладу хоч би Адама, згадаймо: ветхий Лот, сліпий Самсон, святий Давид і мудрий Соломон... — За біблійними легендами, Адам — прабатько людства, був вигнаний з раю за те, що, за порадою своєї дружини Єви, яку спокусив диявол в образі змія, їв плоди забороненого дерева пізнання добра і зла. Лот — ледве уник небесної кари, а його дружина була перетворена на соляний стовп. Самсон був осліплений філістимлянами.
Його частину більшу для Пандори. — Пандора — за грецькими легендами, перша жінка, створена Гефестом (Вулканом) на кару людям за вкрадений Прометеєм вогонь; їй Зевс дав посуд з усіма нещастями; цікавлячись, Пандора відкрила накривку, випустивши всі нещастя і лишивши в посуді тільки надію.
До приміток Вольтера
