Ларше (Larcher P. Н. 1726—1812) — учений, який працював над питаннями грецької літератури, уславився перекладами та науковими коментарями до Геродота. Він написав «Додаток до філософії історії» (Supplément à la philosophie de l’histoire), де виправив помилки, припущені Вольтером в його «Філософії історії» (Philosophie de l’histoire), що спричинилось до незгоди між ними.
Геродот (близько 485—425 до н. е.) — грецький історик; залишив двотомну працю, в якій торкався не тільки історії, але й дав ряд географічних, природничо-історичних та етнографічних відомостей про Персію, Єгипет, Ассірію, Вавілонію, Скіфію та ін. Половину його праці становив опис греко-перських воєн.
Астарот (Астарта) богиня неба і зір у фінікіян, ассіріян та інших семітських племен; згодом її ім’я стало загальним іменем усіх язичеських богинь.
Охвістя (Rump-parliament) — так називався англійський парламент після вигнання на вимогу індепендентів у 1648 р. прибічників конституційної монархії та єдності церкви — пресвітеріанців.
Карл І Стюарт (1600—1649) — король англійський, прибічник абсолютизму та єдності церкви, викликав своїми утисками реформістського духівництва, незаконними податками і здирством обурення народу і парламенту. Після дев’ятирічної війни з парламентом його судили і стратили.
Бернар (Bernard Pierre-Joseph, 1710—1775) — його «Мистецтво кохання» було надруковане в 1775 р. Вольтер, характеризуючи його творчість, називав його «Бернар люб’язний» (Gentil Bîrnard), присвятивши йому два вірші: «Три Бернари» (Les trois Bernards) та «Запрошення Бернарові» (Invitation au même).
Сілен (грецька міф.) — фракійський цар, який виховав Вакха і навчив його робити вино; був захисником джерел і генієм плодючості; мав дар пророкування, чому серед його атрибутів був атрибут осла — символ пророчого дару.
Бідпай — ім’я автора збірника старовинних індуських оповідань і байок, що частково збереглися в арабських і сирійських текстах.
Локман — міфічний арабський мудрець, якому приписують багато афоризмів, байок, віршів та приказок.
Езоп — легендарний грецький байкар. Приписувані Езопові байки не раз використовувалися пізнішими поетами.
Св. Рох — святий католицької церкви, жив у XIV ст., присвятив себе доглядові за хворими на чуму. Його вважають захисником тварин.
Св. Антоній Фівський (251—356) — пішовши в пустиню, притяг до себе багато учнів, які селилися навколо нього і яким він проповідував молитву і працю. Це вважали початком чернецтва.
Леда (грецька міф.) — кохана Зевса, що набув образу лебедя. Мала від нього двох дітей — Поллукса та Єлену, що вилупилися з яєць; за іншими варіантами, мала від Зевса дітей — Поллукса і Єлену, а від свого чоловіка — Кастора і Клітемнестру.
Мінос — цар острова Кріта; бог моря Посейдон-Нептун надіслав Міносові, для ствердження його прав на царський престол, бика, щоб він приніс йому в жертву, але Мінос приніс у жертву іншу тварину. На кару йому Посейдон навіяв дружині Міноса Пасіфаї пристрасть до цього бика. Вольтер відходить від міфу, говорячи про Пасіфаю як про дочку Міноса.
Філіра — дочка Океана; була перетворена богами на липу після прикрості, пов’язаної з народженням потвори Хірона (Філіра у перекладі означає — «липа»).
До Пісні двадцять першої
Беллона — богиня війни, за деякими міфами — дружина Марса, за іншими — сестра.
Замішені Зоїл, Фрерон, Терсіт. — Терсіт — за «Іліадою» — один з учасників Троянської війни, змальований як потвора і боягуз... Зоїл — грецький письменник IV ст. до н. е., який уславився своєю несправедливою причіпливою критикою Гомера; його ім’я стало загальним.
Так Марса і прекрасну Афродіту колись піймали Сонце та Вулкан. — Вулкан — бог огню, був кривий і потворний. Його дружина — красуня Афродіта. Щоб помститися за те, що вона часто зраджувала, Вулкан накрив сіткою Афродіту разом з її коханцем Марсом, і в такому вигляді вони з’явились перед богами.
До приміток Вольтера
Заповіт кардинала Альбероні — написаний не Мобером, а Дюре де-Морсан. Мобер зробив у ньому деякі поправки і видав.
Альбероні (Alberoni Giulio, 1664—1752) — дипломат і політичний діяч, зробив запаморочливу кар’єру: син винороба, він став першим міністром іспанського короля Філіппа V.
Пані Оду — очевидно, пані де ля Форс (Dе la Force Charlotte-Rose, 1650—1724) — відома аристократка, онука маршала Франції герцога де ла Форс, яка уславилася своїми любовними пригодами.
Барон (Baron Michel, 1653—1729) — видатний актор з дуже широким сценічним діапазоном, який виконував з однаковим успіхом як комічні, так і трагічні ролі. Був другом Мольєра і грав у його трупі. Зв’язок Барона з пані де ля Форс свого часу наробив багато галасу.
У Сіто і Клерво були монастирі ордену бенедиктинців. Ченці цього ордену робили вино.
Одною з визначних пам’яток Гейдельберга є льох, в якому була бочка, що вміщувала 140 тисяч літрів.
Максим Рильський
