Президентша — дружина президента Луве.
До приміток Вольтера
Герцогство Лотарінгське — було передано польському королеві Станіславу Лещинському, тестеві Людовіка XV. Після смерті Станіслава в 1766 році Лотарінгія була приєднана до Франції.
Монстреле (Monstrelet En. de, 1390—1453) — суддя в Камбре і Воленкурі, автор хроніки, що охоплює події у Франції з 1400 до 1453 р.
Сорбонна (Sorbonne) — спочатку богословська школа в Парижі; була заснована в 1252 р. ученим Сорбоном (Robert de Sorr bon, 1201—1274), як «товариство священнослужителів» (écclesiastiques seculiers). Від часу французької буржуазної революції кінця XVIII ст. Сорбонна — Паризький університет.
Жірар (Girard, 1680—1733) — єзуїт, процесові якого з дівчиною Катериною Кадьєр присвячено два томи «Procès du p. Girard», 1733 p.
Самсон — за біблійним оповіданням, суддя і воєвода, що не раз перемагав філістимлян; серед його подвигів — побиття філістимлянської раті ослячою щелепою.
Юдіта (Юдіф) — іудеянка, скористувалася пристрастю до неї вавілонського полководця Олоферна і під час облоги міста Ветілуї відрубала йому, коли він спав, голову його ж власним мечем.
В «Енеїді» (IX, 176—449) розповідається, як друзі Ніс та Евріал взялись пробитися через військо рутулів і повідомити Енея про становище. Вони були оточені кіннотою і загинули геройською смертю.
В «Іліаді» (X, 483—496) описано, як фракійський цар Рес, спільник троянців, був убитий грецьким героєм Діомедом, Тідеєвим сином. Під час нападу Діомеда на ворожий табір Одіссеєві вдалося відвести коней, приготовлених троянцями для бою.
Шандос ( Chandos John) — власне, Чендос Джон — історична особа, англійський полководець XIV століття, учасник Столітньої війни (вбитий коло Пуатьє в 1369 p.). Незважаючи на хронологічну невідповідність, Вольтер зробив Шандоса одним із головних героїв поеми.
Роберт Бодрікур — суддя і наступник Вокулера. — Beau, dru et court — в перекладі означає — «прекрасно, швидко і коротко».
Графи Венсенські під час війни брали з собою орифламу (червоно-золотий прапор). Після приєднання в XI столітті Венсенського графства до Франції орифлама стала державним прапором і брала участь у бою в останній раз при Азенкурі в 1415 році.
До Пісні третьої
Чи гірші за германців іберійці? — Іберійці від грецьк. і be res (лат. iberi) — назва племен, що населяли в греко-латинську епоху сучасні Іспанію і Португалію; в даному разі іспанці.
Перед Тюренном сам Конде не встояв. — Конде (Gondé Louis II, prince de, 1621—1686), названий великим, і Тюренн (Turene Henri de la Tour, 1611—1675) — видатні французькі генерали. Під час Фронди Конде спочатку був на боці двору, а потім очолив партію феодальної аристократії, що боролася проти абсолютистської політики кардинала Мазаріні, підпорою якого було середнє дворянство та верхівка буржуазії. Тюренн, що належав деякий час до «фрондерів», у 1651 році перейшов на бік Мазаріні і в наступному році завдав поразки війську принца Конде. Після розгрому аристократичної партії Конде емігрував до Іспанії, вступив в іспанську армію і взяв участь у війні з Францією. Бій на дюнах, коло приморського міста у Фландрії — Дюнкірхена (1658), закінчився перемогою французького війська, на чолі якого стояв Тюренн. Після складення миру між Францією та Іспанією Конде повернувся на батьківщину і не раз брав участь у дальших воєнних кампаніях (відновлена війна з Іспанією, війна з Голландією). Тюренн у 1774 р. окупував одну з німецьких держав на Рейні, Палатінат.
Віллара, не останнього з героїв... — Віллар (Villars Louis Hector, 1653—1734) — французький генерал, один з найталановитіших полководців останніх років царювання Людовіка XIV; під Мальплаке був розбитий військом коаліції під командою генерала Мальбрука.
Юпітер, Марс, Поллукс і всі боги. — Поллукс — син Юпітера і Леди, разом зі своїм братом Кастором брав участь у поході Аргонавтів, що подалися на кораблі Арго в Колхіду (так греки називали країну, що лежить в південно-західній частині Кавказу) шукати золоте руно. В цьому міфі поетизувалася колонізаторська діяльність грецьких мореплавців.
І Олександер, цар серед царів. — Олександр Великий (356—323 до н. е.) — македонський цар, один з найбільших полководців в історії; при ньому завойовницька політика Греції досягла найвищого щабля, він підкорив Персію та Єгипет.
Лурді (Lourd) — тупий. Вольтер, згідно з традицією комічних жанрів класичної літератури, часто надає своїм героям імена-характеристики.
Юрба там розенкрейцерів дурних. — Розенкрейцери — члени таємного реакційного містичного товариства, що виникло в 1622 р.
Какодемон, що будував той храм. — Какодемон — у перекладі з грецької — злий дух.
Хоча у «Віснику». — «Вісник» (Mercure de France) — журнал, заснований в 1672 p., спочатку мав назву «Mercure galant».
Нові белерофонти-вояки. — Белерофонт — легендарний грецький герой; дістав від Афіни-Паллади коня Пегаса, з допомогою якого переміг Химеру (потвора з лев’ячою головою і тулубом дракона) та амазонок.
Склав і «Жабино-мишачу війну». — «Війна мишей та жаб» (Batrachomiomachia) — героїкомічна поема, приписувана Гомерові.
Ігнатій радий, а Кенель — рида. — Кенель (Quesnel, 1634—1719) — католицький богослов, прибічник янсенізму. В 1684 p., відмовившись підписати антиянсенітську формулу, змушений був тікати з Франції. В Брюсселі видав «Réflexions morales sur le Nouveau Testament», засуджений папською буллою 1713 p. Лойола (Loyola Ignacio, 1491—1556) — засновник «Ордену Ісуса» (єзуїти), що ставив перед собою завдання — боротися з єресями та зміцнити папську владу.
Ти більше, ніж Кібела ясносила. — Кібела (грецька міф.) — богиня Землі, дружина Кроноса, мати Зевса, Гери, Посейдона та деяких інших богів.
До приміток Вольтера
Мільтон (Milton John, 1608—1674) — англійський поет і публіцист, виразник ідеології революційної англійської буржуазії в епоху громадянської війни 40—50-х років XVII ст., у поемах «Утрачений рай» та «Повернений рай», написаних на біблійні сюжети, виступив проповідником суворого пуританізму, пройнятого духом релігійної нетерпимості. Видав кілька політичних памфлетів проти монархістів.
Руссо Жан-Батіст (Rousseau Jean-Eaptiste, 1671—1741) — поет-класик; великої слави зажили його оди, епіграми, послання. Деякий час був у близьких стосунках з Вольтером, але потім вони стали запеклими ворогами.
Данше (Danchet Antoine, 1671—1748) — французький поет, автор опер і трагедій. Вважали, що його обранню академіком більше сприяла його добродійницька діяльність, ніж літературні заслуги. З цього приводу Вольтер писав: «On peut gagner l’Académie comme on gagne le paradis». («Можна заслужити Академію тими ж способами, якими заслужують рай»).
Переклад віршів: «Бачу тебе, безвинний Данше, з широко розплющеними очима та роззявленим ротом».
Петро Хрізолог (пом. 450 р.) — ранній християнський письменник. Його твори, присвячені тлумаченню Священного Писання, були надруковані в 1541 р.
Лау (Law John, 1670—1729) — фінансист, у 1720 р. французьким урядом був призначений на генерального контролера фінансів. Щоб покрити дефіцит у державному бюджеті, випустив акції, не забезпечені реальною цінністю. Крах системи Лау потяг за собою розорення багатьох держателів акцій.
Ескобар (Escobar-y-Mendoza Antonio, 1589—1669) — іспанський богослов, єзуїт, написав «Моральне богослов’я (1643), в якому вдавався до казуїстичних способів тлумачення моралі.
Моліна (Molina Luis, 1535—1601) — іспанський богослов, єзуїт, у своїх творах вдавався до чисто схоластичних доводів, оздоблених казуїстичними тонкощами.
Паскаль у «Провінціальних листах» піддав нищівній критиці казуїстичні докази Моліни та Ескобара.
Ас-Телье (Le Tel lier, 1643—1719) — непримиренний ворог янсеністів.
«Булла». — Вольтер має на увазі папську буллу 1713 року, якою янсенізм остаточно заборонявся.
Янсенізм — релігійне вчення, що виникло в середині XVII ст.; названо ім’ям єпископа Янсенія, який виклав своє вчення про те, що наперед визначено до спасіння тільки обраних, у трактаті «Блаженний Августін». Перед початком XVIII ст. янсенізм був популярний серед французької буржуазної інтелігенції, яка бачила в ньому протест проти папізму та казуїстичної моралі єзуїтів. Супротивник богословських сварок та релігійного фанатизму, Вольтер засуджував янсеністів за їх прихильність до догматичних питань.
Паріс (Paris François de, 1690—1727; дата смерті, зазначена Вольтером, помилкова) — фанатичний янсеніст; відмовившись від церковної кар’єри, організував громаду янсеністів.
Герцогиня де Мен (Maine Marie-Anne-Louise, duchesse de, 1676—1753) — онука Конде, дружина позашлюбного сина Людовіка XIV від маркізи де Монтеспан. В часи Регентства намагалася скласти змову проти герцога Орлеанського; змову викрили, і її разом з чоловіком посадили до тюрми. Після звільнення відмовилась від політичних інтриг і захопилася літературою та релігійними суперечками. В її замку Вольтер написав «Задіґа».
Переклад віршів: «Якийсь чистильщик чобіт (що ваксував їх «по-королівському»), покалічивши собі ліву п’яту, з особливої ласки, закульгав на другу ногу». «З наказу короля Богові заборонено творити чудеса в цьому місці».
Галілей (Galileo Galilei, 1564—1642) — італійський вчений; слідом за Коперніком розвивав теорію про обертання Землі навколо Сонця. В 1633 р. суд інквізиції, засудивши Галілея на довічне ув’язнення, вимагав від нього також зречення від єретичної теорії. Галілею приписують слова, нібито сказані ним під час церемоніалу зречення: «А все-таки вона обертається».
