Буало (Boileau — Despréaux Nicolas, 1636—1711) — поет і теоретик французького класицизму; у своєму «Поетичному мистецтві», виходячи із засад декартівського раціоналізму і визнання переваги античного мистецтва, формулював основи класичної поетики і зібрав канонічні правила літературних жанрів; крім того, написав героїкомічну поему «Аналой», кілька сатир, послань тощо. У 4-й сатирі він каже про Шаплена, що його вірші «грубі» (durs), «позбавлені і сили і грації» (et sans force et sans grâce), «слова безглузді і суперечать одне одному» (termes sans raison, l’un de l’autre écartés), «холодні метафори одноманітні» (froids ornements a la ligne plantés).
Лямотт-Гудар (Lamotte-Houdard Antoine, 1672—1731) — поет і критик, член Французької академії, нападав на античних письменників, доводив їх недосконалість у порівнянні з класиками XVІ століття; поставив собі на меті «виправити» Гомера, видав скорочений переклад «Іліади» в 12 піснях.
Фонтенель (Fontenelle le Bovier, 1657—1757) — поет і вчений, член Французької академії, учасник суперечки «про старих і нових письменників»; доводив перевагу «нових». В слові-відповіді єпископові Люсонському, Мішелю де Бюссі-Робютен, що зайняв академічне крісло померлого Лямотт-Гудара, Фонтенель сказав, що «основна і, мабуть, єдина хиба перекладу, яка перешкодила його успіхові, полягала в тому, що це була «Іліада». В «Храмі Смаку» (Le temple du goût, 1732) Вольтер злісно висміює Лямотт-Гудара, але водночас дуже похвально висловлюється про Фонтенеля. Можливо, що це висловлювання було не зовсім щире: саме тоді Вольтер домагався обрання в Академію, де Фонтенель, як один з найстаріших членів і неодмінний секретар, мав великий вплив.
Сорель Агнеса (Sorel Agnès, 1409—1450) була статс-дамою королеви; від Карла VII мала трьох дочок (а не двох, як каже Вольтер), яким дано титул «дочок Франції» (filles de France).
Є вказівки, що прототипом Бонно слід вважати маркіза Данжо (Dangeau Philippe de Courcillon, 1638—1720) — фаворита Людовіка XIV, що виконував обов’язки особистого ад’ютанта короля.
Дасьє (Dacier André, 1654—1722) — видавець, перекладач і коментатор античних авторів, видав твори Горація латинською і французькою мовами з критичними та історичними примітками (1681), «Поетику» Арістотеля (1692) та ін.
Герцог Бедфордський (Bedford John Plantagenet, помер 1435 p.) — третій син англійського короля Генріха IV; під час війни його брата Генріха V з Францією залишався правителем Англії; після смерті Генріха V проголосив французьким королем, на підставі договору в Труа, малолітнього Генріха VI, а себе оголосив регентом і став на чолі війська, що билося у Франції з Карлом VII. У 1423 році зав’язав спілку з герцогом Бургундським.
В історії святого Діонісія, першого єпископа Паризького (ІІІ ст.), є ряд протиріч, які відзначав Вольтер у «Філософському словнику», в статті про «Діонісія Ареопагіта». Крім цілком явних нісенітниць, відзначених Вольтером у цій примітці та в примітці 15-й, в легенді про св. Діонісія, очевидно, переплутані дві особи: Діонісій Ареопагіт і Діонісій Галльський, що у свій час відзначив Еразм Роттердамський.
Абат Гілдуїн (Hilduin, IX ст.) — автор легенди про Діонісія Галльського, де повно зовсім неймовірних фактів.
Маркіза*** — очевидно, маркіза Дю Дефан (Du Deffant Marie, 1697—1780) — впливова аристократка, опікувалася літераторами; збереглося її широке листуваня з Вольтером, д’Аламбером та ін.
Кардинал Поліньяк (Polignac Melchior, 1661—1742) — письменник і політичний діяч, член Французької академії; великий успіх мала його латинська поема «Анти-Лукрецій, або про бога і природу» (Anti-Lucretius sive de deo et de natura), видана після смерті автора; про неї Вольтер висловлювався з великою похвалою.
Генріх V (1387—1422) — англійський король від 1413 року; при ньому в 1415 році відновилася війна з Францією, після складеного в 1396 році перемир’я.
Генріх VI (1421—1471) — англійський король від 1422 року; після смерті Карла VI був проголошений також і французьким королем на підставі договору в Труа.
Потон де Сентрайль (Poton de Xaintrailles, пом. 1461 p.) — дворянин з Гасконі, прибічник партії Арманьяків, супротивників англофільської бургундської партії, провадив боротьбу з англійцями, організувавши партизанський загін. Після страти Жанни д’Арк відшукав якогось Гільома, пастуха-візіонера, і намагався використати його, щоб піднести патріотичне почуття серед французького війська. Проте ця справа успіху не мала.
Жан де Дюнуа (Jean de Dunois, 1403—1468) — під його командуванням англійці були розбиті при Монтаржі (1427); обороняв Орлеан до приходу Жанни д’Арк, стояв на чолі війська, яке взяло Париж у 1436 році. У поетичних обробках сюжету про Жанну д’Арк Дюнуа змальовується як її вірний паладин.
Ля Гір (La Hire, близько 1390—1443) — французький полководець. У 1429 році командував військом, що розбило англійців під Орлеаном.
Рішмон (Richemont, 1393—1457) — конетабль Франції (вища військова посада), прибічник партії Арманьяків, у 1435 році від імені Франції склав з Англією перемир’я, так званий Араський мир; у 1448 р. стояв на чолі війська, що боролось із англійцями за Нормандію.
Ля Трімуйль (La Trimouille, близько 1385—1446) — спочатку був прибічником бургундської партії, потім перейшов до Арманьяків. У 1419 р. взяв участь у вбивстві герцога Іоанна Бургундського.
Президент Луве (Louvet Jean, 1370—1440) — користався великим довір’ям Карла VII, керував фінансовою і податковою політикою короля.
Laurum — лавр, laureola — лаврова гілка, aurum — золото. «Coronam quam nostri majores...» — «Вінець, який наші предки іменують ореолом, названий так тому...»
Авгури — жерці в Римі; ворожили за польотом та співом птахів.
До Пісні другої
Гладкий чернець, на ймення Грібурдон. — Грібурдон (Grisbourdon) — у перекладі: сірий джміль; цим прізвиськом-характеристикою наділяє Вольтер представника францисканського чернечого ордену.
Він знав чаклунське таємниче діло. — Кабала — містичне вчення в єврействі, що мало свої писані пам’ятки. Прибічники цього вчення провіщали майбутнє, використовуючи Біблію як текст, що вимагає спеціального розшифрування через заміну літер цифрами і т. ін.
Осел ревучий став на мураві. — Вольтер попереджає читача: «Та як же слави без коня зажить?» і тут же замінює коня ослом; дальшими рядками про Пегаса і Гіппогріфа (див. нижче) Вольтер знижує героїчний образ, хоча зберігає всі його властивості: розсудливість, крилатість, вірну службу героїні поеми. Ще різкіше підкреслена пародійність перетворенням погонича віслюків на віслюка силою монаха Грібурдона.
Як той фракійський кінь золотогривий. — Вольтер порівнює осла з конем із Фракії або Англії («Comme un coursier de Thrace ou d’Angleterre»).
Отак Пегас, ясному вірний Фебу. — Пегас — міфічний крилатий кінь, що зробив ряд послуг грецьким героям. Він спинив ударом копита гору Гелікон, яка захиталася від співу дев’яти муз; за пізнішими переказами, він переносив поетів на священні гори натхнення (Парнас, Гелікон). Пор. сатиру Вольтера «Розмова Пегаса із стариком» (Dialogue de Pégas et du Vieillards 1773), в якій згадані герої поеми — «Жанна, ніжна Агнеса й обжерливий Бонно».
Так Гіппогріф на Місяць голубий носив Астольфа в Жанів край святий. — Гіппогріф — казковий крилатий кінь середньовіччя. Він служив героям в їхніх фантастичних мандрівках. Італійські поети Боярдо і Аріосто використали образ Гіппогріфа у своїх поемах. Астольф — хоробрий рицар, герой поеми Аріосто «Шалений Роланд»; обернений чарами на мирт, він був звільнений феєю Меліоссоєю, дістав ріг, звуку якого не міг витримати жоден смертний. З допомогою цього рогу Астольф учинив ряд подвигів.
Саулові натрапивши на слід. — Саул — перший єврейський цар, був помазаний на царство суддею Самуїлом. Саул не виправдав надій, і тому Самуїл ще за життя Саула помазав Давида, як наступника Саулові, що спричинилось до ряду замахів з його боку на життя Давида. Напередодні бою при Гелвуї Саул, з допомогою славетної чародійки з міста Ендор, викликав тінь померлого Самуїла, що провіщав йому поразку. Після цього бою Саул заколов себе мечем.
Побачивши у хлопця в місці певнім три лілії... — Лілія — геральдичний знак французьких королів.
І тій услід без роздуму ідіте, що ваш вінець прийшла оборонити. — В оригіналі: « Suivez du moins cette auguste amasone. C’est votre appui, c’est le soutien du trône — рядки, які значною мірою повторюють сказане Вольтером у VII пісні «Генріади»: «Et vous brave amasone, la houte des Anglais et le soutien du trône». — «Ви, смілива амазонка, ганьба англійців, підпора трону». Порівняти у Шекспіра: Карл каже Іоанні: «Стій, стій! Ти амазонка і б’єшся святим мечем Дебори» (Генріх VI, дія І, сцена II).
З писанням Гіппократовим в руках. — Гіппократ (460—356 до нашої ери) — грецький лікар, якого вважають основоположником медицини. Гіппократ застосовував ряд методів лікування, що збереглися і досі. Автор спеціальних досліджень з медицини.
Що ти у Реймсі досягнеш вінця. — Реймс (Reims) — місто за 160 км. на північний захід від Парижа. У Реймському соборі, починаючи від XII ст. до революції 1830 p., відбувалися, за рідким винятком, коронації французьких королів. Реймс, що перебував під владою англійців, був визволений французами в 1429 р.
