Пісня двадцять перша
1 Автор «Заповіту кардинала Альбероні» і ще декількох книг того ж сорту наважився видати «Діву» з віршами на свій смак, наведеними в нашій передмові. Цей бідолаха був розстрижений капуцин, що втік до Лозанни та Голландії, де був коректором в друкарні.
2 Тут ясно відчувається, що ім’я пані Оду стоїть замість імені значної двірської дами, справді надто прихильної до комедіанта Барона.
3 В Сіто і в Клерво є велика бочка, як та, що в Гейдельберзі; це найкраща монастирська реліквія.
4 Афродіта — грецьке ім’я Венери; воно означає просто шумовиння. Але як же прекрасно бринять грецькі імена! Яка прегарна алегорія — це шумовиння! Загляньте до Гезіода. Ви переконаєтесь, що не раз давні казки — емблеми істини.
Коментарі
До передмови
Апулей Різорій. — Називаючи вигаданого автора передмови Aпулеєм Різорієм, Вольтер підкреслює пародійно-іронічний характер його висловлювань. Апулей — ім’я римського письменника II століття нашої ери, автора «Метаморфоз», або «Золотого осла», фантастичного роману про пригоди Луція з Егіни, перетвореного магічними силами на осла; в романі багато сцен еротичного характеру. Різорій — від латинськ. risor, глузливий.
«Філософ із Сан-Сусі» — так прозвали Фрідріха II (1712—1786), прусського короля від 1740 р. (Сан-Сусі — назва королівського палацу, збудованого Фрідріхом II недалеко від Потсдама). «Твори філософа із Сан-Сусі» (Oeuvres du philosophe de SansSouci), написані французькою мовою, вперше були надруковані 1750 р. в трьох томах. Туди входили оди, послання, дві поеми і листи віршами та прозою. Згадуваний Вольтером лист датований 22 лютого 1747 р. В ньому Фрідріх пише: «Ви дали вашу «Діву» герцогині Вюртемберзькій. Тож знайте, що вона примусила переписувати її протягом цілої ночі. Ось люди, яким Ви довіряєте; а ті, хто заслуговує на Ваше довір’я, або, краще сказати, на кого Ви можете цілком покластись, цього довір’я позбавлені».
В першому виданні поема складалася з 15 пісень, в лондонському виданні 1756 р. — з 28 пісень, у женевському виданні 1757 р. — з 24 пісень. Сам Вольтер видав у 1762 р. «Діву» в 20 піснях, а в 1764 р. в збірнику «Оповідання Гільома Ваде» надрукував нову пісню, яка в дальших виданнях займала місце XVIII пісні (див. примітки до цієї пісні).
Кучер Вертамона — Етьєн (пом. 1724 p.), популярний народний співак, про якого в одному документі сказано, що «він створив усі пісні, які співали на ярмарках».
Переклад віршів: «Шандос, спітнівши і сопучи, як віл, мацає пальцем, чи дійсно вона діва. «Чорт забери! — гукнув він. — Дурняча голка!» Чорт одразу приносить новий гольник, і Шандос іще раз намагається розворушити свою ганчірку». У виданні 1756 р. ці рядки були вміщені наприкінці XIII пісні.
Pervigilium Veneris («Нічне дбання на честь Венери») — поема, що складається з 93 віршів анонімного автора III або IV століття нашої ери, присвячена вихвалянню весни.
Петроній (Petronius Arbiter, пом. 66 р. н. е.) — римський аристократ, політик і письменник; автор «Сатирикона», твору, в якому фривольні жанрові сцени поєднуються з гострою сатирою на вискочнів і самого імператора Нерона.
Verum enim vero — насправді.
Лоренцо Медічі Препишний (Lorenzo Medici il Magnifico, 1448—1492) — правитель Флоренції, поет-дилетант, що збирав при своєму дворі представників науки і мистецтва.
Переклад віршів: «Спочатку було Слово, і Слово було від Бога, і Бог був Словом. На мою думку, це був початок».
Salve, regina — здрастуй, царице.
Переклад віршів: «Краще б він, бідолаха, бавився зі своєю шльондрою... Ніколи не куштував він ні ракового супу, ні перепелів».
Кальвін (Calvin Jean, 1509—1564) — вождь протестантизму у Франції і Швейцарії.
Мобер (Maubert de Gouvest Jean Henri, 1721—1767) — колишній монах, що перепробував багато професій: був солдатом, директором театру, літератором. У 1754 р. видав «Сучасну політичну історію».
Переклад віршів: «Чи вірить він у Христа або Магомета? Тоді відповів Маргутте: «Сказати тобі коротко, — я не вірю ні в чорне, ні в блакитне, а вірю в каплуна вареного або, якщо хочеш, в смаженого... Але над усе я вірю в добре вино і вірю, що той, хто в нього вірить, буде врятований. Отже, три основні чесноти, як я тобі сказав, — обжерливість, непотребство, гра».
Крещімбені (Crescimbeni G.-А., 1663—1728) — італійський письменник, заснував у 1690 р. академію «Аркадія». Видрукував збірник віршів, написав ряд статей про літературу, «Історію народної поезії» та «Історію «Аркадії».
Роланд, Рено, Олів’є, Дюдон — герої Боярдо і Аріосто.
Соn lісеnzа de’auperiori — з дозволу влади.
Переклад віршів: «Люблю письменників. Це мій обов’язок, — адже у вашому світі я теж був письменником... Було дуже вигідно прославленому мною Христові винагородити мене за таку велику долю».
Соцініанство — протестантське вчення, назване ім’ям Соціна (Sozzini Lеlio, 1525—1563), який відкидав божественність Христа.
Єпископ Гюе (Huet Paul-Damel, 1630—1721) — автор трактату про походження романів» (Traité sur l’origine des romans, 1670).
Абат Лангле (Lenglet — Dufresroy, 1647—1755) — написав під псевдонімом Гордон де-Персель «Дослідження про романи» (Del’usage des romans, 1734).
«Ланселот з озера» — рицарський роман XIII століття, що розповідає про пригоди одного з рицарів короля Артура, який подався шукати святу чашу Грааля.
Quid dicam — що й казати.
Дивовижна історія Гаргантюа — в сатиричному романі Рабле (Rabelais François, 1495 (?) — 1553), спрямованому проти середньовічної схоластики, церкви і феодалів; Вольтер має на увазі розділ «Як Грангузьє дізнався про дивовижний розум Гаргантюа, коли той винайшов підтирку» (розд. XIII, кн. І).
«Тorche-culs» — підтирка.
Четверта книга цього роману присвячена кардиналові Оде, а не кардиналові де Турнону, як пише Вольтер.
Лафонтен (La Fontaine Jean, 1621—1695) — французький поет-класик. Вольтер має на увазі його фривольні віршовані новели («Contes», 1667).
До Пісні першої
Наш добрий Карл — Карл VII (1403—1461); після смерті свого батька Карл VI, спираючись на партію Арманьяків, прибічників герцога Орлеанського, оголосив себе королем за правом спадкоємства, не визнавши договору в Труа, складеного його матір’ю, королевою Ізабеллою, з англійським королем Генріхом V, що одружився з дочкою Карла VI; за цим договором французький престол переходив до англійської династії. У боротьбі з англійцями та їх спільниками бургундцями Карл VII зазнавав поразки за поразкою. Короткочасне поліпшення сталося в 1426 р. після перемоги над англійцями при Монтаржі, але потім стан знову погіршав. Різкий злам стався в 1429 p., коли з’явилась Жанна д’Арк; англійців було розбито під Орлеаном і здобуто Реймс. У 1435 р. на бік Карла перейшов герцог Бургундський, і почався рішучий наступ на англійців. З перервою війна тривала до 1453 p., коли був складений мирний договір, згідно з яким на французькій території за англійцями залишалось тільки місто Кале.
У Турі. — Тур — місто на річці Луарі, резиденція Карла VII під час окупації Парижа англійським військом.
Самих богів спокусниця — Кіпріда. Кіпріда — одне з імен Афродіти-Венери.
Чари Арахнеї. — Арахна, Арахнея (грецьке — павук) — в античній міфології надзвичайно майстерна ткаля; викликавши на змагання Афіну-Палладу, виткала малюнок, що відбивав любовні пригоди богів; розгнівана Афіна розірвала тканину, а Арахну обернула в павука.
Алена вірші. — Ален Шартьє (Chartier Alain, 1386—458) — двірський поет Карла VI і Карла VII, «батько французького красномовства», написав «Бревіарій благородних», «Книгу чотирьох дам» та ін.
Рід Валуа. — Валуа — королівський рід у Франції; першим королем з дому Валуа був Філіпп VI (1328—1350), а останнім — Генріх III (1574—1589).
Нещасний Орлеан. — Орлеан — велике торговельне місто — фортеця на річці Луарі, важливий стратегічний пункт. Падіння Орлеана позбавило б Карла VII підпори в центрі Франції.
Тальбот, англійський ватажок — Тальбот (Talbot John, 1373—1453) — англійський полководець, особистою хоробрістю заслужив прізвисько «британського Ахілла», керував облогою Орлеана і був узятий в полон у бою з військом, що прийшло на допомогу обложеній фортеці. В полоні перебував до 1433 p.; у 1449 р. був призначений на головного командувача англійського війська, що оперувало на французькій території; загинув у бою при Кастільоні.
До приміток Вольтера
Я не вродився славити святих — пародія на традиційний зачин героїчної епопеї. У Шаплена:
Je chante la pucelle, et la sainte vaillance
Qui dans le point fatal où périssait la France
Ranimant de son roi la mourante vertu,
Releva son Etat, sous l’Anglais abbatu.
(«Співаю діву та її святу мужність, яка у фатальну годину, коли гинула Франція, оживила заснулу доблесть її короля і піднесла державу, потоптану англійцями»).
Ода святій Женев’єві (повний заголовок): «Наслідування латинської оди преподобного отця Леже про святу Женев’єву» (Imitation de l’ode latine du r. p. Lejay sur sainte Geneviève) — належить Вольтерові. Була написана ним у 1710 або 1711 році. Леже (Lejay Gabrieb-François, 1657—1734) — вихователь Вольтера, викладав риторику в єзуїтському коледжі Людовіка Великого.
Рішелье (Richelieu Armand-Jean du Plessis, 1585—1642) — кардинал, перший міністр Людовіка XIII; провадив політику централізації та зміцнення абсолютизму.
