Вольтер – Орлеанська діва (страница 134)

15 Не треба плутати Георгія, опікуна Англії та ордену Підв’язки, із св. Георгієм-ченцем, убитим за народне повстання проти імператора Зенона. Наш св. Георгій — каппадокієць, полковник на службі у Діоклетіана, замучений, кажуть, у Персії, в місті Діосполі. Але ж у персів не було такого міста, отже пізніше мученицьку смерть його приточено до Мітілени, у Вірменії. У Вір­менії нема Мітілени так само, як нема Діоспола в Персії. Та в кожнім разі безперечно, що Георгій був кавалерійським полковником, бо кінь його при ньому в раю.

Пісня п’ята

1 Раніше говорили: sainte n’y touche[13], і говорили правильно. Ясно було, що це жінка, яка ніби ні до чого не торкається; а то вже спотворене слово — sainte Mitouche[14]. Мова дедалі вироджується. Я хотів би, щоб автор мав сміливість сказати «sainte n’у touche», як говорили батьки наші.

2 «Сатана» — слово халдейське, означає приблизно те, що «Аріман» — у персів, «Тіфон» — у єгиптян, «Плутон» — у греків», а в нас диявол. Тільки в нас його малюють з рогами. Див. сьомий том «De formе diaboli» превелебного отця Тамбуріні.

3 «Frappart» (я досить вільно переклав: гультяй. — М. Р.), дружній титул, яким звали один одного францисканці в XV сторіччі. Учені по-різному тлумачать етимологію цього слова; очевидно, воно означає сильного бійця, здорового забіяку, заво­діяку.

4 Цей засуд Хлодвіга та багатьох інших треба розглядати лише як поетичну вигадку. А втім, у моральнім розумінні можна сказати, що Хлодвіг міг бути покараний за вбивство кількох сусідніх державців і декого із своїх родичів, це ж бо не зовсім по-християнському.

5 Костянтин одібрав життя своєму тестеві, зятеві, небожеві, жінці й синові і був наймарнолюбніша і найлюбострасніша на землі людина, зрештою добрий католик; але вмер він аріанином, хрестив його аріанський єпископ.

6 Францисканці завжди ворогували з домініканцями.

7 Як видно, автор тут лише жартує. А втім, Гусман, винахідник інквізиції, що ми звемо його Домініком, був справді гонитель. Добре відомо, що жителі Лангедока, так звані альбігойці, були народ, вірний своєму державцеві, і що з ними проваджено щонайжорстокішу війну єдино через їхні вірування. Нема нічого страшнішого, як нищити залізом і вогнем володаря та його підданців з того приводу, що вони думають не так, як ми.

8 Condigne (співдостойний), від латинського condignus; це слово стрічаємо у письменників XVI ст.

9 Про цю війну сказано тільки в апокрифічній книзі Єноха[15], у жодній іншій з єврейських книг про неї немає ні слова. Вождем небесного воїнства був справді Михаїл, як каже наш автор; але вождем лихих ангелів був не Сатана, а Семехіах; таку помилку можна пробачити в довгій поемі. (Дальша примітка стосується тільки французького тексту. — М. P.)

Пісня шоста

1 Див. у пісні сімнадцятій.

2 Це той самий паж, на чиєму озадку Жанна нарисувала три лілеї.

8 Адоніс, чи то Адоні — син Кініра і Мірри, фінікійський бог, коханий Венери-Астарти. Фінікійці щороку оплакували його смерть, а потім раділи з його воскресіння.

4 Гадають, що Ганнібал пройшов Савойєю; отже, храм Чутки (або Слави. — М. Р.) міститься у савойців.

5 Цей набрід справді огидний. Ці люди, як відомо, лили потоки наклепів на автора, що не заподіяв їм ніякого лиха. Вони писали, що він плагіатор; що він не вірує в Бога; що доброчинець роду Корнелевого — Корнелів ворог; що він мужицький син. Вони накидали йому неможливі пригоди. Вони двадцять разів казали й переказували, що він продавав свої праці. Цілком справедливо, що він, кінець кінцем, виганяє всю цю наволоч із храму Слави, куди вона думала пролізти, як ті злодії, що крадуться вночі до церкви, щоб потягти там чаші.

6 Херувим — небесний дух чи ангел другого ступеня першої ієрархії. Це слово походить від єврейського херуб, у множині — херубім. Херувими мали чотири крила, чотири обличчя і бичачі ноги.

7 Альгвасил: guazil означає по-арабськи воротар, отже alguazil — іспанський лучник.

(Дві дальші Вольтерові примітки стосуються лише французького тексту. — М. P.)

Пісня сьома

1 (Ряса, в оригіналі étole — стола, єпитрахиль, до цього слова примітка у нас зайва. — М. P.)

2 Бузіріс був єгипетський цар, відомий як тиран.

3 Кропило — знаряддя, що з усіх боків має щетину, вправлену в дротяні нитки, а нитки ті входять у дерев’яне чи металеве держальце. Його вживали, щоб кропити свяченою ВОДОЮ тощо. Цим знаряддям широко користувались за давнини; ним орудували, скроплюючи очисною водою втаємничених.

4 Sternum, грецький термін, як мало не всі анатомічні терміни. Це передня частина грудної клітини, до якої прикріплені ребра. Вона складається з семи костей, так добре складених, що вони здаються одною. Це — панцир, що дала природа серцю й легеням.

5 (Humerus — кістка руки від плеча по лікоть. — М. P.)

6 Pubis — лобкова кістка, що сполучається зі стегновими, os pubis, os pectinis.

7 Coccis — хвістцева кістка, що міститься безпосередньо під os sacrum. Ганьба — бути в неї пораненим.

Пісня восьма

1 Абат Трітем був зовсім не з Пікардії, а із Тревської єпархії. Він помер р. 1516. Ми не будемо запевняти, що рід його не походив з Пікардії; у цьому ми звіряємось на вченого автора, що безперечно бачив рукопис «Діви» в якомусь із бенедиктинських абатств.

2 Дім Марії Діви, принесений ангелами з Назарета, містився в Анконській провінції. Спершу, протягом трьох літ і семи місяців, вони переховували його в Далмації, а потім перенесли до Реканаті. Статуя її заввишки чотири фути; обличчя чорне; на ній така сама тіара, як у папи; відомі її чудеса та скарби.

3 Вони не спинились зразу у Лоретто; це неточність нашого автора: «Non ego paucis offendar maculis». Зрештою, в оборону йому можна сказати, що ангели під кінець зупинилися в Лоретто разом із домом, випробувавши спершу декілька інших країн, які не сподобалися святій Діві. Сталося це за понтифікату Боніфація VIII, що про нього кажуть: посадою своєю заволодів він як лис, поводився на ній як вовк, а помер як собака. Історики, що говорили так про Боніфація, не діставали пенсії від римської курії.

4 Брістоль і Кембрідж — два міста, славетні — перший — своєю торгівлею, другий — університетом, що мав великих людей.

Пісня дев’ята

1 Нема читача, який не знав би про прекрасну Юдіту. Дебора, достохвальна дружина Лапідофова, перемогла царя Іавіна, що мав дев’ятсот колісниць, озброєних косами, в гірській країні, де тепер живуть самі осли. Славна жінка Іаїль, дружина Хеверова, прийняла до себе Сізару, Іавінового полководця; вона сп’янила його молоком і прибила його голову до землі, прошивши її від виска до виска цвяхом; то був знаменитий цвях, а вона — знаменита жінка. Аод, ліворук, був посланий господом до царя Еглона і встромив тому в живіт величезного ножа лівицею, і Еглон зараз же сходив до вітру. Щодо Сімона, сина Іониного, то він відтяв тільки вухо Малхові, та й то йому наказано вкласти меча в піхви; це доводить, що церква не повинна проливати кров.

2 Відомо, що дож венеціанський вінчається з морем.

3 Санназар, посередній поет, похований поруч Вергілія, але в пишнішій гробниці.

4 Колись це місце вважали за дуже небезпечний вир.

5 Етна лише зрідка вибухає тепер вогнем.

6 Визнано, що підземний протік від річки Алфея до джерела Аретузи — вигадка.

7 Святий Августін був єпископом гіппонським.

8 (В оригіналі — vieu peuple ionique, давнє іонійське плем’я, і Вольтер дає примітку: фокейці. — М. P.)

9 Скеля святого Максиміна зовсім поруч; це дорога на гору Святих Пахощів.

Пісня десята

1 Карл VI справді збожеволів; але невідомо ні чому, ні як саме. Цій хворобі підлягають і королі. Божевілля цього нещасного державця спричинилось до страшного лихоліття, що мучило Францію протягом тридцяти років.

2 Таке ворожіння дуже було поширене; ми навіть бачимо, що король Філіпп III посилав єпископа та абата до певної бегінки в Нівелі близько Брюсселя, великої прозорливиці, щоб дізнатись, чи вірна йому його жінка, Марія Брабантська.

3 Завжди тільки вночі з’являлись лемури, лярви, добрі та лихі духи; так було воно і з нашими домовиками; при досвітніх півнях вони всі щезали.

Пісня одинадцята

1 За давніх часів бога таємниці не знали; це, без сумніву, вигадка нашого автора, алегорія. У древніх було кілька різного роду таємниць, як те свідчать Павзаній, Порфирій, Лактанцій, Авл Геллій, Апулей та інші. Але тут не про це мова.

2 Всім відомо, що св. Георгія зображають завжди верхи на чудовому коні; звідси прислів’я: «їздить верхи, як святий Георгій».

3 Натяк (див. за кілька рядків угору. — М. Р.) на Декартові вихори та на його тонку матерію, — смішні химери, що так довго були в пошані. Чомусь автор прикладає епітет мрійника і до Ньютона, що довів порожнечу; очевидно, це тому, що Ньютон гадає, ніби дуже еластична субстанція — причина тяжіння; а втім, не треба чіплятись до всякого жарту.

4 Увесь цей уривок — очевидне наслідування Гомера. Мінерва говорить Марсові те, що розсудливий Денис каже тут гордовитому Георгієві: «о Марсе, о Марсе, кривавий боже, кому до смаку тільки битви» і т. д.

5 Знову наслідування Гомерові — у нього поранено самого Марса.

6 Мільтон, у п’ятій пісні свого «Втраченого раю», запевняє, що частина ангелів зробила порох та гармати і повергла в небесах додолу легіони ангелів; що ці останні взяли в небесах сотні гір, завдали їх собі на спини разом з гірськими лісами та ріками, які з тих гір текли, і кинули ріки, гори й ліси на ворожу артилерію. Це один із найправдоподібніших уривків у всій поемі.