Вольтер – Орлеанська діва (страница 133)
14 Юрбен Грандьє, луденський священик, засуджений соборною комісією на спалення за те, що вселив диявола в кількох черниць. Якийсь Ля Менарде був остільки дурний, що видав 1749 р. книгу, де намагався довести, що ті черниці справді-таки були одержимі.
15 Елеонора Галігаї, вельми видатна дівчина, довірена особа королеви Марії Медічі та її двірська дама, дружина Кончіно Кончіні, флорентійця, маркіза д’Анкр, маршала Франції, не тільки була обезголовлена на Гревському майдані 1617 p., як стоїть у «Скороченій хронологічній історії Франції», а й спалена, як відьма, а майно її віддано її ворогам. Знайшлося тільки п’ять радників, обурених цим страшним безглуздям, що відмовились бути на суді.
16 За Людовіка XIII парламент, під страхом засуду на галери, заборонив викладати будь-яку іншу систему, крім Арістотелевої, а далі заборонив блювотні ліки, не загрожуючи, проте, галерами ні лікарям, ні хворим. Людовік XIV у Кале вилікувався блювотними ліками, і постанова парламенту втратила свою силу.
17 Історія єзуїта Жірара та панни Ля Кадьєр достатньою мірою відома; єзуїта засудила на спалення як чарівника одна половина енського парламенту і виправдала друга.
18 Фонтевро, «Fons-Ebraldi», містечко в Анжу, за три милі від Сомюра, відоме прославленим жіночим абатством, збудованим главою ордену Робертом д’Арбріселем, що народився 1047 р. і помер 1117 р. Заснувавши свої скити в лісі Фонтевро, він обійшов босий ціле королівство, щоб схилити до каяття блудниць і закликати їх у свій монастир; він навернув тим способом на праву путь багатьох, між іншим, у городі Руані. Він переконав славнозвісну королеву Бертраду надіти рясу в Фонтевро і поширив свій орден по всій Франції. Папа Пасхалій II узяв його під опіку найсвятішого престолу р. 1106. Незадовго до своєї смерті Роберт дав титул генерала ордену жінці на ім’я Петронілла дю Шеміль, і висловив бажання, щоб на посаді генерала ордену завжди жінка заступала жінку, однаково керуючи як черницями, так і ченцями. Тридцять чотири чи тридцять п’ять жінок змінило до цього часу Петроніллу; серед них налічують чотирнадцять принцес, між ними п’ятьох із фамілії Бурбонів. Див. про це у Сент-Марта в четвертому томі «Gallia Christiana» та «Clypeus ordinis Fontebraldensis» панотця де ля Менферма.
19 Дуже можливо, що автор має тут на оці героїнь Аріосто й Тассо. Вони, певне, були не надто охайні; та рицарі не дуже-то додивлялися.
20 Англійці божаться: by god! God damn me! blood! тощо; німці: Sacrament; французи — словом, що відноситься до присягання італійців, як дія до знаряддя; іспанці: voto a Dios. Один гідний шаноби францисканець написав книгу про божіння у всіх народів, що буде, певно, дуже точна і дуже повчальна; вона оце друкується.
21 Haubert, aubergeon — панцир, кольчуга; складалась вона звичайно із залізних кілець, покритих іноді шовком чи білою шерстю; у неї були широкі рукави та нагрудник.
22 Braguettes, від braye, brасса. Ношено довгі гульфіки, що спускались від штанів; не раз була в них захована помаранча, що її презентували дамам. Рабле згадує про чудесну книгу під назвою: «Про гідність брагет». Це був відзначний привілей благородної статі. От чому Сорбонна клопоталась про спалення Діви, бо ж вона носила штани з брагетами. Шість французьких єпископів, з участю єпископа Вінчестерського, засудили її на спалення, і це було цілком справедливо; жаль, що це буває не досить часто; але ніколи не слід удаватися в розпач.
Пісня четверта
1 Як відомо, Вавилонську башту поставлено за сто двадцять років після світового потопу. Іосиф Флавій гадає, що її збудував Немрод чи то Немврод; сумлінний о. Кальме подав розріз цієї башти, доведеної до одинадцяти поверхів, і прикрасив свій «Словник» відповідними гравюрами, згідно з пам’ятниками; у книзі вченого єврея Jaleus сказано, що Вавилонська башта була двадцять сім тисяч кроків заввишки; це дуже вірогідно. Декілька мандрівців бачили уламки тієї башти.
Святий патріарх Олександр Євтихій запевняє в своїм Літописі, що будували ту башту сімдесят два чоловіки. То, як відомо, був час, коли помішались мови: уславлений Б е к о н знаменито доводить, що від єврейської мови найбільше слідів залишилось у фламандській.
2 У цій битві (при Мальплаке. —
Зауважте, що в битві при Замі, між Публієм Сціпіоном та Ганнібалом, були французи, що служили в карфагенському війську, за Полібієм. Цей Полібій, сучасник і друг Сціпіона, каже, що кількість людей з обох боків була рівна; кавалер де Фолар з цим не згоден; він гадає, що Сціпіон наступав колонами. Але це, видима річ, не так, бо Полібій каже, що загони билися все рукопаш; віддаємо це на суд ученим.
Nota bene, що при Фарсалі в Помпея було п’ятдесят п’ять тисяч вояків, а в Цезаря двадцять дві тисячі. Різанина була велика, двадцять дві тисячі цезарівців, по впертому бої, перемогли п’ятдесят п’ять тисяч помпейців. Ця битва вирішила долю республіки і підбила під владу Нікомедового улюбленця Грецію, Малу Азію, Італію, Галлію, Іспанію тощо. Ця битва мала більше наслідків, ніж невелика Жаннина сутичка; але все ж таки це наша Жанна, наша Діва; будьмо вдячні нашому дорогому землякові, що порівняв подвиги цієї милої дівчини з подвигами Цезаря, не такого чеснотливого, як вона. Хіба шановні отці єзуїти не рівняли святого Ігнатія з Цезарем, а святого Франциска-Ксаверія з Олександром? Ті були схожі на тамтих якраз так само, як двадцять чотири Паскалеві старці на двадцять чотирьох старців з Апокаліпсису. Щоразу порівнюють будь-якого короля з Цезарем; пробачмо ж високолетному співцеві нашої героїні порівняння дрібненької сутички з битвами при Замі та Фарсалі.
3 Видимо, наш глибокодумний автор називає персами вояків Сеннахеріба, насправді ассирійців, з тої причини, що перси довгий час панували в Ассірії; але ми знаємо з певністю, що ангел Господній сам-один побив сто вісімдесят п’ять тисяч вояків Сеннахеріба, коли той насмілився наступати на Єрусалим; Сеннахеріб, побачивши всі ті мертві тіла, повернув назад. Сталося це, кажуть, р. 3293 від створення світу; проте деякі вчені думають, що ця дуже проста подія сталася 3295 p.; ми відносимо її до 3296 року, що далі й доведемо.
4 Це місце, очевидно, є наслідуванням Гомера. У Мільтона людську долю важать під знаком Терезів.
5 Натяк на погляди, викладені в книзі Кенеля, священика Ораторії.
6 Аврора Кенігсмарк — коханка польського короля Августа І і мати відомого графа Саксонського.
7 Роберт д’Арбріссель, засновник прекрасного ордену в Фонтевро: року 1100 він навернув на праву путь, немовби закинувши невід, одною проповіддю всіх гулящих дівчат у місті Руані. Він вигадав для себе новий спосіб мучеництва, а саме — спати щоночі між двома молодими черницями, щоб ошукати диявола, який, очевидно, добре відплатив йому. Він не любив салічного закону, бо настановив жінку за головного абата ченців і черниць того ордену.
8 За Платоном, людина створена була двостатевою. Таким з’явився Адам побожній Буріньйон та її наставникові Аббаді.
9 Цариця Савська одвідала Соломона і мала від нього сина, від якого, напевне, пішов рід царів ефіопських, як воно й доведено. Невідомо, що сталося з нащадками Олександра та Фалестри.
10 (В оригіналі — Птоломеєва сестра, тому у Вольтера й примітка: Клеопатра. —
11 (В оригіналі — син основоположника Трої, тому й примітка: Ганімед. —
12 Дурисвіти мають жезл Іакова; у магів є книга Соломона під титулами «Обручка» й «Ключ». Царські радники, чарівники при фараоновім дворі, що явили ті самі чудеса, як і Мойсей, звались Яннес і Мамбрес. Ми не знаємо ім’я піфоніси Ендорської, що викликала Самуїлову тінь, але кожному відомо, що таке тінь, а також і те, що жінка та мала дух Піфона, чи піфонічний.
13 Зороастр — власне ім’я його Зердуст — був великий чарівник, як і Альберт Великий, Рожер Бекон та шановний отець Грібурдон.
14 Набукаднетцар, Навуходоносор, син Набо-Полассара, халдейський цар, обложив Єрусалим, взяв його і закував у ланцюги Йоахіма, царя іудейського, відіславши його бранцем до Вавілона, року від створення світу 3429-го. Набукаднетцарові приснився сон, що його він забув; маги, астрологи й мудреці не могли того сна відгадати; тому Аріох, начальник охоронців царевої особи, дістав наказ позбавити їх життя; юний Даниїл розгадує сон і тлумачить його; сон той — то була прекрасна статуя й т. ін. Через деякий час по тому Набукаднетцар звелів поставити ідола з чистого золота, заввишки на шістдесят ліктів і завширшки на шість; зібравши весь свій народ, він примусив його вклонитись тому ідолові під звуки рогу, сурми, арфи, цівниці та гуслів; а коли Сідрах, Місах та Авденаго, молоді євреї, товариші Даниїлові, зреклись теє зробити, цар повелів укинути їх у піч, натоплену того разу всемеро більше, як звичайно; і вони вийшли звідти живі й здорові. Набукаднетцарові приснився ще сон: він бачив дерево велике й могутнє; верховіття його дотикалось неба, і птахи жили в гіллі. Один святий зійшов і крикнув: «Зрубайте дерево й пообрубуйте гілля!..» і далі таке. Даниїл знову витлумачив сон: він прорік цареві, що той буде відлучений від людей; що протягом семи років житиме він разом із тваринами, їстиме траву, як бики, поки волосся в нього не стане, як пір’я в орла, а пазури, як пташині; так воно й сталось. Тертулліан та св. Августін кажуть, що Навуходоносор уявив себе биком, захворівши на так звану «лікантропію». Через сім років до державця того вернувся розум, і він знову посів престол; він прожив тільки рік після свого одужання; але використав він його так добре, що св. Августін, св. Єронім, св. Єпіфаній, Теодорій та інші, згадані у Перерія, сподіваються на його спасіння.