Вольтер – Орлеанська діва (страница 132)

Усе, чого терпляче так чекав. Проте Лурді, що мав чого радіти, Кричав одно: «Вона невинна, бритти!»

Примітки Вольтера

Пісня перша

1 У деяких виданнях стоїть:

Ви велите, щоб славив я святих.

Це читання правильне, але ми взяли інше, як цікавіше. До того ж воно свідчить про велику скромність автора. Він признається, що негоден оспівувати чисту Діву. Цим він викриває неправду видавців, що накинули йому, в одному з видань його творів, оду до святої Женев’єви, коли він аж ніяк не автор тієї оди.

2 Усі вчені знають, що за часів кардинала Рішельє був такий собі Шаплен, автор уславленої поеми про Діву, де, за словами Буало, «він написав дванадцять по дванадцять сот кепських віршів». Буало не знав, що цей великий муж написав дванадцять разів по двадцять чотири сотні, але, бувши скромним, надрукував тільки половину. Родина Лонгвілів, що походить від прекрасного бастарда Дюнуа, визначила славетному Шапленові пенсію в дванадцять тисяч турських ліврів. Можна було б краще вжити свої гроші.

3 Лямотт-Гудар, автор віршованого перекладу «Іліади», перекладу вельми скороченого, а проте стрінутого дуже зле. Фонтенель в академічній похвалі Лямоттові каже, що в тому винен оригінал.

4 Агнеса Сорель, дама із Фроманто, біля Тура. Король Карл VII подарував їй замок «Краса на Марні», і її названо Дамою Краси. Вона мала двоє дітей від короля, її коханця, хоч він не дозволяв собі з нею жодної нескромності, як запевняють історіографи Карла VII, люди, що завжди говорять щиру правду за життя королів.

5 Особа вигадана. Деякі цікаві голови гадають, ніби скромний автор мав на оці певного товстого лакея, що служив певному можновладцеві; але ми цієї гадки не поділяємо, і твердження наше зостається при силі, мовляв Дасьє.

6 Хроматична гама побудована на послідовності півтонів, і з того постає музика ніжна, що дуже пасує до любощів.

7 Парламент Паризький тричі викликав гуком сурми короля, тоді ще дофіна, до мармурового столу, згідно з висновком королівського адвоката Маріньї (див. «Досліди» Паск’є).

8 Цей англійський принц — герцог Бедфорд, молодший брат Генріха V, короля Англії, коронованого, як король Франції, в Парижі.

9 Цей добрий Денис не є гаданий Денис Ареопагіт, а паризький єпископ. Абат Гілдуїн перший написав, що єпископ цей після того, як йому відрубано голову, ніс її в руках від Парижа до абатства, названого його ім’ям. Після того поставлено хрести на всіх тих місцях, де цей святий спинявся дорогою. Кардинал Поліньяк, переказуючи цю історію маркізі дю-Деффан, додав, що Денисові тяжко було нести свою голову тільки до першої зупинки, а дама та відповіла йому: «Звісно, в таких справах тяжкі бувають лише перші кроки».

10 Генріх V, король англійський, найбільший муж своєї епохи, швагер Карла VII, що з його сестрою був він одружений, умер у Венсені, визнаний за короля Франції в Парижі; його брат, герцог Бедфорд, урядував найкращою частиною Франції від імені свого небожа Генріха VI, також визнаного в Парижі за францу­зького короля парламентом, ратушею, судом, єпископом, цехами та Сорбонною.

11 Потон де Сентрайль, Ля Гір — великі полководці; Жан де Дюнуа — нешлюбний син Жана Орлеанського і графині Ангієнської; Рішмон — конетабль Франції, потім герцог Бретані; Ля Трімуйль — із знатної фамілії в Пуату.

12 Президент Луве — радник-міністр за Карла VII.

13 Ореол — це вінок із проміння, що святі мають завжди круг голови. Віроподібно, що він становить наслідування лаврового вінка, листки якого, розходячись, повивали голову героя начебто промінням; от чому дехто виводить слово ореол від laurum, laurеоlа; інші виводять його від aurum. Святий Бернард каже, що у дів цей вінок — золотий. Coronam quam nostri majores aureolam vacant, credo idcirco nominatam...

14 Жезл авгурів зовні був схожий на єпископський посох.

15 Цей Денис, патрон Франції — типовий чернецький святий. Він ніколи не був у Галлії. Див. легенду про нього у Філософськім словнику під словом Денис; звідти видно, що спершу висвятив його на єпископа афінського св. Павло; що він пішов одвідати Діву Марію і висловив їй співчуття з приводу смерті її сина; що потім він покинув єпископство афінське задля паризького; що його повішено, і він проповідував дуже красномовно з шибениці; що йому відрубано голову, щоб не дати йому говорити; що він узяв свою голову в руки і цілував її по дорозі, йдучи засновувати абатство свого імені за льє від Парижа.

Пісня друга

1 На всіх кордонах Лотарінгії стояли за тих часів стовпи з герцогським гербом — трьома орлятами; їх знято року 1738.

2 Вона була справді родом із села Домремі, дочка Жана д’Арк та Ізабо; їй було на той час двадцять сім років, і вона служила за наймичку в корчмі, отже батько її зовсім не був священик. Це поетичний вимисел, недозволенний, може, при поважному сюжеті.

3 «Їздила верхи охляп і проявляла мужність, не властиву звичайним дівчатам», — написано в хроніці Монстреле.

4 Чаклунство було тоді таке поширене, що саму Жанну спалено пізніше як чарівницю, з домагання Сорбонни.

5 Статуя Паллади, з якою пов’язувано долю Трої; майже у всіх народів були такі марновірства.

6 Ченця Жірара, на якого виказано, що він дозволяв собі дещо з панною Кадьєр, бувши її духівником, винувачено в тому, ніби він зачарував її, на неї дишучи. (Див. примітки до пісні третьої).

7 Дебора — перша жінка-войовниця, відома в історії. Іаїль, теж героїня, встромила цвяха в голову полководцеві Сізарі. Той цвях зберігається в декількох монастирях, латинських та грецьких, разом з ослячою щелепою, що нею орудував Самсон, Давидовою пращею та мечем, яким славетна Юдіта відтяла голову Олофернові, побувавши з ним в одному ложі.

8 (Тут іде Вольтерова примітка про французьке римування, нам непотрібна. — М. P.).

9 Пригода, описана в «Енеїді».

10 Пригода в «Іліаді».

11 Один із великих тогочасних полководців.

12 Він звався не Рожер, а Робер; це — помилка невелика. То власне він, Робер де-Бодрікур, привіз 1429 р. Жанну д’Арк до Тура і представив її королеві. Це був добрий собі шампанець, нездатний хитрувати. Його замок стояв близько Брієнна в Шампані. Я бачив його девіз на дверях убогого того замка: виноградну лозину з написом: «Beau, dru et court». Звідси можна міркувати про характер дотепів того часу.

13 І справді, лікарі та поважні дами оглянули Жанну й посвідчили її дівочність.

14 Корогва, що ангел приніс до абатства Сен-Дені (св. Дениса); колись була вона в руках графів Венсенських.

Пісня третя

1 У славетній битві на Дюнах, коло Дюнкірхена.

2 Коло Мальплаке, біля Монса, 1709 р.

8 Теж 1709 р.

4 Колись називано «раєм безумних», «раєм дурнів» — лімб; там уміщувано душі недоумків та маленьких дітей, що померли нехрещеними. «Лімб» означає край, берег. Про нього говорить Мільтон; у нього диявол переходить раєм дурнів — «the paradise of fools».

5 Це, очевидно, натяк на славетні вірші Руссо:

Je te vois, innocent Danchet,

Grands yemt ouverts, bouche béante[10].

«Рот, як y Дакше» — це зробилося ніби прислів’ям. Цей Данше був середній собі поет, що написав кілька театральних п’єс тощо.

6 Це лімб, вигаданий, як кажуть, якимось Петром Хрізологом. Туди відсилають маленьких дітей, померлих нехрещеними, бо тоді, як умруть вони п’ятнадцяти років, їх засуджують без ніяких труднощів.

7 Знаменита система пана Лоу, шотландця, — система, що зруйнувала багатство стільком людям у Франції за час від 1718 до 1720 р. і залишила фатальні сліди. Сліди ці давалося знати ще 1730 p., коли, на нашу думку, автор почав цю поему.

8 Казуїсти Ескобар та Моліна досить відомі з прегарних «Провінціальних листів»; Моліну названо тут достатнім — це натяк на благодать достатню й непостійну, що про неї уклав він систему так само безглузду, як і система його супротивників.

9 Ле-Тельє — єзуїт, син судового урядовця із Віра в Долішній Нормандії, духівник Людовіка XIV, автор «Булли» і винуватець усього того хвилювання, що вона викликала, вигнаний за часів регентства; пам’ять його навіває тепер огиду. Отець Дусен був перший його радник.

10 Янсеністи говорять, що Месія прийшов тільки для небагатьох.

11 Тут мова йде про кольвунсіоністів та чудеса, що про них свідчить багато янсеністів, чудеса, яких велику збірку видав Карре де-Монжерон і презентував Людовікові XV.

12 Добряга Паріс (в нашому тексті на ім’я не названий. — М. Р.) був недоумкуватий диякон; проте його, як одного з найзавзятіших та найвпливовіших серед простолюду янсеністів, вважав цей простолюд за святого. 1724 р. вигадали ходити молитися на могилі того дивака, на цвинтарі біля одної з паризьких церков, поставленої в ім’я св. Медара, мало, зрештою, відомого. Цей св. Медар ніколи не творив чудес; але абат Паріс натворив їх безліч. Найзнаменитіше з них оспівала герцогиня де-Мен у такій пісні:

Un décrotteur à la royale

Du talon gauche estropié,

Obtint pour grâce spéciale

D’être boiteux de l’autre pied[11].

Св. Паріс таких-от чудес натворив щось із триста чи чотириста; коли б йому були дозволили, він воскрешав би мертвих; але втрутилась поліція; звідси відомий двовірш:

De par le roi, défense à Dieu

D’opérer miracle en ce lieu[12].

13 Галілей, основоположник філософії в Італії, був засуджений інквізиційним судом, посаджений у тюрму і зазнав дуже суворого ув’язнення не тільки як єретик, а й як невіглас, за те, що він довів рух Землі.