Вольтер – Орлеанська діва (страница 128)

Та небо гадки іншої було: Не раз воно, людське каравши зло, Шле перевагу дурневі тупому Розумним на ганьбу та посорому. Небесна іскра зайнялась як стій У товстуновій голові тяжкій, І мозок, що насилу ворушився, Думками враз живими засвітився, — І з того вельми зчудувавсь монах. Що ж! Бог панує у людських умах! Хіба ми знаємо, які пружини Яснять і тьмарять розум у людини? Чи нам відомо, з атомів яких Утворюється мудрих і дурних, Яких клітин незрозумілій силі Завдячує Гомер або Вергілій, З якого тіста, щоб паскудить світ, Замішені Зоїл, Фрерон, Терсіт? Буває іноді — цариця Флора Посіє квітку поруч мухомора: Господь їй Бог так, бачите, звелів. Ніхто з високовчених докторів Не докопався дна цієї справи. Передовсім зробивсь Лурді цікавий, Згадав, що очі має в лобі він, — І постеріг, що ввечері до міста Везуть возами гори м’яса й тіста, Шинок, куріпок, всяких легомин, Та заморожені пляшки пузаті, Де грало непоборне в ароматі, Переливаючися, як рубін, Вино з Сіто, краса і слава вин³. Те все тяглося тихо до ворітець. З Лурді раптово став учений ми´тець[9] Не до латини, а до справ земних, Що стільки небезпек таїться в них. Відкільсь набрався пишної він мови, Зробився добрий, гречний з усіма, Скрізь підглядав, як кажуть, обома, Підлесник хитрий, балакун чудовий, — Ну, словом, із ченців чернець типовий. Таж повсякчасно любий набрід цей З кухонних закрадається дверей, У мирний час і в час воєнний шкодить, З міщанами спочатку річ заводить, А далі проліза й до короля, А там, гляди, його вже вся земля. В нахабстві та в лукавстві чародії, Вони — вовки, лиси, мавпи та змії; Недурно ж бо мітлою вимів їх Невіра-бритт із володінь своїх. Товстий Лурді стежинкою глухою До ставки королівської дійшов. Там стрів його, весь мудрість і любов, Брат Боніфацій, повен супокою. Він думав у спасенній тишині Про людську долю та діла земні. Він міркував про той ланцюг незримий, Що і події в’яже і людей, Про кревність діл великих із малими, Про інший світ, а також і про цей. Гадає він про цілі та причини, Все зважує, бажає все спізнать — І мислить: може землю зруйнувать Закоханих побачення єдине.