Вартніший, може, наш осел крилатий
За фертика, що зна лиш танцювати.
Прекрасна стате, свій натхненний спів
Одній тобі лише я присвятив,
Тож розкажу, що довелось зазнати
Хоробрій Діві, як вона була
Сп’яніла з хитрих залицянь осла.
Це не мені, а мудрому Трітему
Належить оповідь на дивну тему.
У вічній тьмі проклятий Грібурдон,
Страшний і в казані своїм кипучім,
Кляв на огидний та блюзнірський тон
Той день, як Діва палашем блискучим
З плечей у нього голову зняла:
Жадоба помсти клятого пекла.
Одно кричав він: «Батьку Вельзевуле!
Вчини, щоб Жанну, зрослу в боротьбі,
Гріхом земні спокуси огорнули.
Це справа честі, батьку, далебі!»
Аж тут у пекло, дишучи злобою,
Бридкий Гермафродит упав стрілою,
Окроплений свяченою водою:
Шукать поради жаба та гидка
В чортячого поклала ватажка.
Отож утрьох взялися міркувати,
Як Діву спокусить. Ох! Слід сказати,
Що й двох для дочок Єви забагато.
Відомо їм було давно уже,
Що Жанна під спідничкою своєю
Ключі від Орлеана береже
І що врятує Франції лілею
Невинністю дівочою вона.
На вигадки удався Сатана;
Тож лине він між приятелі-бритти,
Щоб на землі ту справу дослідити
І винюшити, в настрої якім
Сувора Жанна, ненависна їм.
Король, Бастард, Агнеса, Боніфацій,
Осел, Бонно і Жанна молода,
Щоб допомоги збройної діждаться,
Заїхали в фортецю. Ні сліда
Там не було від вилому страшного:
Замурували все, і тим дорогу
Британським воякам перетяли.
Та вояки британські відійшли,
І наш король, Бедфорд і городяни —
Ті там, ті там — кладуться спати рано.
Тремтіть, о музи! Дивну дивину
Розповідати зараз я почну.
А ви, читальники, кому від Бога
Назнаменована чистота строга,
Бастарда і Дениса восхваліть:
Вони гріховну одвернули мить.
Я обіцяв колись вам розказати,
Хто, власне, був отой Пегас ухатий,
Що Дюнуа і Жанну д’Арк носив
Проти непогамовних ворогів,
Яких боялись королі й дівчата.
Ви знаєте: на крилах золотих
В Ломбардію літав він із героєм;
Вернувсь відтіль — та ревнощів чудних
Зазнав і розлучився з супокоєм:
Хоробру Діву мавши на сідлі,
Відчув огонь у серці він свойому,
Огонь, що сяє світочем в імлі
