Вольтер – Орлеанська діва (страница 119)

Такі вродливі, любий шлях земний, Залитих кров’ю, курявою вкритих, — Усі тоді заплакали по вбитих, Усіх жахнув фортуни вирок злий. Ридала менше стародавня Троя, Як смерть скосила Гектора-героя, І мертвого прославлений Ахілл⁵ Ласкаво, ніжно волочив крізь пил По трупах, серед стогону і страху, За колісницею, на мотузку: Там бог зоставив жити Андромаху, Лиш мужеві пославши смерть тяжку. Агнеса ніжна, тремтячи всім тілом, До Карла пригорнулася в ту мить І каже: «Любий! Таж із світом білим Нас також доля може розлучить! Нехай же тільки так вона велить, Щоб я, прекрасна тілом і душею, Була й по смерті милою твоєю!» — На мову цю, що сіяла в серцях Скорботу ніжну та безсилий жах, Хоробра Жанна, взявши тон суворий, Промовила: «Так, сталося нам горе, Та не жіночим стогоном, плачем, Не зойками, не криками сумними, — За благородних смерть грізним мечем З англійцями сквитуймося лихими. Погляньте, о королю! Орлеан Іще від крові димом оповитий: Її найкращі з ваших громадян За вас не побоялися пролити, Покірні руху вашої руки. До зброї ж! Уперед вести полки Повинність королівська. Тільки нею За Ля Трімуйля та за Доротею Британцям можна гідно відплатить. Агнесо ніжна, годі, не тужіть, Коханця не розчулюйте сльозами. Обов’язок високий перед вами: Додать йому вояцької жаги, Щоб славен був король між королями». На те Агнеса: «Ох, нема снаги».

Пісня двадцята

Ламке і тіло, і душа в людини, На доброчинність віри не кладіть; Прекрасна ваза, та, на жаль, із глини: Розбити легко, а тоді зліпіть Із сотні черепків сосуд єдиний! Облудна мрія, нездійсненний сон, Щоб вазу ту не вкрила жодна пляма! Візьмім до прикладу хоч би Адама, Згадаймо: ветхий Лот, сліпий Самсон, Святий Давид і мудрий Соломон, І всі жінки, відомі й невідкриті В Старому та Новому Заповіті, В історії та міфах, знали гріх! За це охоче я прощаю їх, Не серджуся за їхні примхи ніжні, За хитрощі та за смаки розбіжні, Проте скажу, що деяких смаків Нізащо б я красуням не простив. Не раз, буває, мавпу волохату, Товсту, бридку, потворну, карлувату Вони голублять, мов хорошуна. Оце-то непрощенна вже вина!