Вольтер – Орлеанська діва (страница 109)
Сто веж сталевих, мідних сто дверей.
Було таке лиш за доби тієї,
Коли, облігши Єрихон, євреї5
Заграли в сурми ворогам на страх —
І місто розвалилося у прах.
Тепер, на жаль, такого не буває.
Тож цілий замок вигляд одміняє:
Житло, де мешкав неподобний звір,
Обертається в Божий монастир.
Стає каплиця з пишного салону;
А кабінет, де та потвора зла
Свої вершила капосні діла,
Господнього стає підніжжям трону.
Одного тільки всемогутній цар
Не відмінив: їдальня залишилась,
Щоб люди там по-людському живились,
Нова їй тільки назва: рефектар.
Хоробра Діва, серцем в Орлеані,
У Реймсі, серед подвигів гучних,
Промовила до Дюнуа: «Жадані
Надходять дні, — надіймося ж на них.
Супроти нас — я бачу це, я знаю —
Зробив останній наступ сатана;
Безсилий він, в борні дійшов він краю!» —
Ох, як же помилялася вона!
Пісня вісімнадцята
Не бачу я в історії землі
Героя, мужа чесного, пророка,
Християнина, вірного глибоко,
Що доля не окривдила б жорстоко,
Заздрісники чи ошуканці злі.
Зазнав багато горя і страждання
Мій добрий Карл, відколи світ уздрів,
З колиски мав лихе він виховання,
Бургундець потім капості чинив 1 ;
Позбавив батько прав його спадкових;
Парламент при Гонессі викликав
Його до зали вироків судових 2;
Британець лілії його украв;
Спізнявся на церковні він одправи,
Ба й на обід, блукавши по світах;
Коханка, дядько, мати, друг лукавий3,
Всі зраджували в мирі і в боях;
Англійський паж перехопив уміло
Його Агнесу; пекло вогняне
Гермафродита з ланцюга спустило,
Щоб у безумство впав король страшне;
Він жив у кривді, серед мук і страху,
Все витерпів — і Бог простив бідаху.
Французи наші, вирвавшись із стін,
Де пан Бонно, Агнеса й паладини ,
Були всі пошаліли, як один,
Од витівок чортячої дитини,
Під лісом тим свою верстали путь,
Що Орлеанським нині люди звуть.
Несміло ще Тіфонова дружина
Лила проміння на поля нічні, —
Аж примічають: постаті чудні,
Вояки в спідничках лиш по коліна
З’явились раптом; на грудях у них
Три леопарди між лілей струнких4.
Мерщій король свого коня спиняє
І невідомих пильно розглядає;
Бастард і Діва — уперед, на шлях;
Агнеса шепче: «Утікаймо, милий!..» 
