І додає бадьорості словами:
«Скажи мені, відкіль і хто ти саме,
Як опинився в горі отакім,
Що нині суд послав тебе суворий
На каторзі блукати через море?»
Засуджений на скромний каже тон:
«Із Нанта я, зовуть мене Фрелон,
Королю добрий. Віруючи щиро,
В монастирях свою кріпив я віру
Не день, не два. Цураючись забав,
Про діток я найбільше в світі дбав.
Життя своє чесноті присвятив я.
В Парижі, на Майдані Немовлят,
Щоб каявся лихий і супостат,
Сатири і посланія творив я.
Їх купував недешево Ламбер;
Я знаний був на цілий плац Мобер,
Усі мені належне віддавали.
Щоправда, лихослови закидали,
Немовби й мирянином, і ченцем
Не завжди був з безгрішним я лицем.
Дарма! Суддя мені — лиш власна совість».
Таку зворушливу почувши повість,
Промовив Карл: «Утішся, друже мій,
Покинь свій страх, скажи мені одверто,
Чи люди ці, що з ними йдеш тепер ти,
Всі теж чесноті віддані святій?»
«О, — каже той, — усіх я добре знаю,
За кожного життям відповідаю.
Усі ми в формі вилиті одній.
Тут маєте абата ви Гюйона6;
Особа це, їй-богу, чарівна, —
Не схожа на порушника закону,
Шаленця, забіяку, брехуна.
Ось пан Шоме, що вірнощі безкраї7
Під незугарним виглядом ховає,
Ладен за благочестя й під різки.
Ось пан Гоша, — йому святі книжки8
Відомі краще, ніж усім равинам.
Он адвокат, що всім би вів перед,
Якби не був небесній правді сином.
Це Сабатьє. Язик у нього — мед9.
А розум! А душа яка у нього!
Хоч він продав господаря свойого,
Та грошей зовсім небагато взяв
І тим вину усяку з себе зняв.
Як я, він мав прибутки від писання.
Чи це ж бо зле? У кожного свій хист.
Ми вам служити будем до сконання:
Вінчає нині тих лавровий лист,
Хто лізе у болото без вагання.
Нам заздрять, ми-бо слави досягли.
Так завжди із героями гучними,
З поетами, пророками, святими:
Усі вони тернистий шлях пройшли.
Ах, пане мій, це ж знаєте давно ви!»
Під час солодкої цієї мови
Набачив Карл іще двох диваків,
Що кожен з них обличчя затулив.
«Хто, — він пита, — ці люди соромливі?»
«Це, — лепетун тижневий одповів10,
Два мужі, над усіх благочестиві,
Окраса вимушених моряків.
Ото — Фантен, вельможам проповідник11,
Їм вірний раб, прихильний і до бідних;
