Живих на правди путь він наставляв,
А щоб добро чинити для безрідних —
На сповіді вмирущих окрадав.
Он там — Брізе, черницям друг ласкавий12;
До їх принад не був охочий він,
Та грошові владновував їм справи,
Дукат у них забравши не один
В ім’я Господнє. Гроші — то дрібниця,
Та грішним попускати не годиться.
Останній серед гнаних на Марсель —
Моя підпора, брат і друг Бомель13.
Серед моїх прихильців найпідліший,
Найвідданіший він і найвірніший.
Забутливий, він іноді і вдень
Залазив стиха до чужих кишень,
Віддавшися душею пану Богу.
Зате перо метке та бистре в нього!
Він знає, що для простого ума
Над правду лиха більшого нема,
Що світло істини — річ небезпечна.
З таких причин оця людина ґречна
Взяла брехню в писаннях за закон
І завжди чеше на фальшивий тон.
Я ж, пане мій, вам правду повідаю:
Єсте герой ви, славний між усіх, —
Хай буде це відоме в край із краю.
Прийміть мене й товаришів моїх,
Окривджених, окритих поговором,
Своєю ласкою зогрійте нас.
Ми будем вірним, незрадливим хором
Вам славу воздавати повсякчас».
Тут він зложив казання патетичне
Проти англійців, за закон салічний,
Доводячи, що він би й без боїв
Од варварів країну свободив.
Припало це до серця королеві,
І той пообіцяв газетяреві,
Ласкаво усміхаючись, як брат,
Що всіх бере під свій протекторат.
Агнеса, будучи цьому за свідка,
Розчулилась і слізку пролила:
Любові жриць розчулить можна швидко,
Вони-бо мають, хоч і жертви зла,
Серця ніжніші, як війни слугині.
«Королю, — каже, — ви вчинили нині
Добро велике для оцих бідах.
У них розвіявся покари страх,
Ваш усміх щастя їм дає і волю.
Ох! Ті зухвальці чинять там суди
Во ім’я пана іншого, королю!
Тупоголові, капосні діди
Мого коханця за ніщо вважають!
Я бачила, як гордо походжають
Вони у чорних мантіях своїх.
Я пам’ятаю добре: через них
Владар французький по крові3 закону
Утратив і багатства, і корону.
Так само довелось бідахам цим
Прийнять од них страждань гіркую чашу.
Сіром пригрійте, — а судцям лихим
Сплатіть як слід за спільну кривду вашу».
Цей поклик короля зачарував:
Він до добра великий нахил мав.
Та Жанна, грізносерда войовниця,
Повісити їх радить без розмов;