Вольтер – Орлеанська діва (страница 114)

Здолав би навіть мертвих розсмішить. «Ох, — він кричав, — адже біди такої Ми ні в одному не стрічали бої! Ох! Я умру! Злодюги навісні, Забрали все, ні шеляга немає! От що, королю, з добрості буває, От як вам платять мудреці земні!» Агнеса, добросерду вдачу мавши, Великодушна та ласкава завше, На те йому: «Бонно мій дорогий, Невже через пригоду цю погану Ви до письменства втратили пошану — І ненависний вам поетів рій? Письменника я знала не одного, Що чисті руки й чисту душу мав, Що короля свого не окрадав, Поеми й прозу пишучи для нього, І, славлячи чесноту у піснях, Сам у безчесних не купавсь ділах. Загальне благо — от ясна мета¹ їх; Вони несуть поліпшення в звичаях, Навчати й тішить — їх твердий закон. На шершня хай скидається Фрелон[8], Та ви ж, проте, не скажете ніколи, Що зовсім зникли працьовиті бджоли». Бонно на теє: «Що мені до бджіл, До шершнів і до всіх тих марних діл? Обідать час, а гаманець порожній!» Його втішають наші подорожні, І героїчно силується всяк Полагодити справи хоч сяк-так. Усі нарешті рушили в дорогу — До замка і затишного, й ясного, Де знайде кожен чесний паладин Одежу, страву й подостатком вин. У рицарів були непишні шати, А вже про дам — то краще й не казати, — І бачили зустрічні люди їх Кого без суконь, інших без панчіх...

Пісня дев’ятнадцята

О сестро смерті, що зовуть війна, Атропи дочко, розбишацтва право, Якому дано героїчну славу, — Ти чиниш лихо до кінця і дна! Ти море й поле багряниш крівлею. Коли ж іще з жорстокістю твоєю Амур з’єднається, і та рука, Що ніжно так і гріє, і стиска, Меча затопить у кохані груди, Коли, під хвилю темної облуди, Смерть заподіє рицар тим устам, Де ще горить солодкий слід любові, Ладний за краплю дорогої крові Своїм юнацьким заплатить життям, І бачить, як згасають очі милі, Що чарували в пристрасній несилі, — Таке видовище для чулих серць Іще страшніше, ніж останній герць Вояцтва, що на смерть іде завзято, Від короля за те узявши плату. Здобувши знов ума зрадливий дар, Його французький ужива владар На те, щоб із підданцями своїми Ганять за небезпеками новими. Прямує він із почтом золотим