До того саме місця забрели ви,
Де наш герой на вічний спокій ліг!
О сміття двору, що стида не має!
Коли англієць чесний умирає
Від рук ворожих (рідко це бува), —
Вам з радості п’яніє голова,
І ви, кому британське все немиле,
Цілуєтеся край його могили!
Безчесний рицарю, що лиш бабам
Служити годен, ніжний та ледачий,
Скажи: невже твоїм далось рукам
Убить того, за ким народ наш плаче?
Чому ж ти ніби в рот води набрав,
Чому в свою коханку очі вклав?»
«Ні, не мені судилась тая слава, —
Француз йому шляхетний одказав. —
Керує в бої Божа сила права,
І хоч з великим вашим вожаєм
Я справді перший змірявся мечем,
Витримуючи напад, як годиться,
Та вмер він од щаслившої правиці.
Зате сьогодні вже черга моя:
Нахабу-бритта покараю я».
Як вітер, що спочатку тихо віє,
Шепоче в прибережних комишах,
А потім, розгулявшися, шаліє
І на природу навіває страх, —
Так Ля Трімуйль із хмурим Тірконелем,
Одваги упиваючися хмелем,
Глузливими погрозами пекли
Один одного. Рицарі були
Без панцирів і без шоломів навіть.
Усе, що тисне, обтяжає й давить,
Французький воїн з себе поскидав,
Готуючись до любосних забав.
Тож меч і спис та всяка інша зброя
Лежали побіч нашого героя,
Бо й справді: для любові нащо спис?
Поль Тірконель — той, думалось, і зріс
Озброєний, — а скинув у каплиці
Свій панцир, свій шолом та рукавиці,
На зброєносця залишивши їх.
Був тільки меч у піхвах золотих
При боці в нього, як товариш добрий.
Його добув він. Ля Трімуйль хоробрий,
Палкий відчувши на зухвальця гнів,
До зброї кинувся без довгих слів,
Схопив її, лютуючи без міри,
І скрикнув: «Ось я зараз покажу,
Потворний і жорстокий лицеміре,
Як сунуть носа у любов чужу!»
Сказав — і герць розпочина шалений.
Так, ужахнувши весь фрігійський край,
На Гектора ударив Менелай
Перед лицем провинної Єлени1.
Від Доротеї криків жалібних
Печера, гай, повітря задрижало.
Ніколи ще так серце не кохало,
Ніколи досі від тривог таких
Не билося. «О Боже! Де пила я
Солодку втіху, де зазнала рай, —
На мене втрата милого чекає!
Трімуйлю мій! Ти, варваре, стривай,
Мене убий мечем своїм, почваро!» —
Простягши руки, кинулась вона,
