18+
реклама
18+
Бургер менюБургер меню

Вольтер – Орлеанська діва (страница 108)

18
Побачив перший він Гермафродита, Хазяїна страшного тих палат, Що споглядав, як лють несамовита Крутила Карла, рицарів, дівчат, І реготався, взявшися у боки. Збагнув отець без довгої мороки, Що теє все іде з чортячих справ. Він трохи, бачте, розуму сховав Під каптуром, ба ще й тонзури сила Його, як добрий панцир, боронила. Умить йому згадалось, що Бонно Шанує звичай, виниклий давно, А вартий, щоб шановано і нині: З собою завжди мати у торбині Гвоздику, сіль та перець і мускат. Із молитовником смиренний брат Біжить мерщій до світлого фонтана, Бо ж сіль, молитва та свята вода Не залишать, напевне, і сліда Від замку та його лихого пана. Бурмоче він усе, що випада В такім-от разі: Sanctam, Catholicam, Papam, Romam, aquam benedictam, — І з чаші, триманої товстуном, Окроплює свяченою кругом Алісиного виплодка гидкого: До Стіксового плину вогняного Ті бризки я ладен би прирівнять. По чаклунові іскри миготять — І диму стовп, густий та пелехатий, Повив і чародія, і палати. Французи в темряві страшної мли Іще свою баталію вели, — Та зникли чари, з ними й божевілля, Що син його диявольський наслав; Усі прочумалися, як з похмілля, І кожен мозок знов на мірі став. Герої наші вмить опанували Ті крихти глузду, що від Бога мали, В людськім-бо роді, леле! крок один Від тями до безтямності глибин. Зраділо б серце в кожного з картини, Коли шляхетні наші паладини Ченцеві уклонялися до ніг, І всяк молився, як умів та міг. Трімуйлю! Карле, в любощах завзятий! Ні, не мені ваш захват змалювати! Лунало всюди: «О королю мій!» — «Моя Агнесо!» — «Рицарю ясний!» — «Це ви?» — «Це ти?» — «Моє життя!» — «Мій раю!» — І поцілунки сиплються без краю, Сто запитів, сто відповідей чуть, Але думок слова не доженуть. Щасливий з наслідків своєї праці, За всіх молився скромний Боніфацій. Бастард і Діва потай, у кутку, Шептались про любов оту палку, Що мала їхню увінчати славу. Аж тут осел, їх дивний компаньйон, Як зареве на всю свою октаву, На щонайнижчий тріумфальний тон! Земля і небо з жаху задрижали, І Жанна, найчистіша з-між людей, Побачила, як у будинку впали