Нахаба череватий ухопив
І з нею так поспішно утікає.
Тож він услід придворцеві мерщій
Кричить: «Віддай! То скарб єдиний мій!
Віддай, злодюго!» — і з усього маху
Мечем у спину вдарив бідолаху.
Бонно круг тіла панцир добрий мав,
Тож гострий меч одскочив лиш від нього:
З ковадлом товстуна б я порівняв,
Що лиш дзвенить від молота тяжкого.
Череваня смертельний гонить жах...
Тут Діва їм перетинає шлях
I, бачивши, яка гроза сердита
На Карлового спала фаворита,
Трімуйлеві удар той віддає,
Яким він щастя боронив своє.
Пан Дюнуа, квіт рицарства найкращий,
Не може залишить напризволяще
Трімуйля; він повинен боронить
Свойого друга під нещасну мить,
Його впізнав він, — та прекрасну Діву
Він за англійця має, повен гніву,
Її мечем булатним затина
Так, як Трімуйля славного вона,
А той — Бонно у спину недіткливу.
Наш добрий Карл у веремії тій
Усе гадав, що пан Бонно товстий —
Його Сорель. Становище предивне
Для короля й коханця далебі!
У щирій і шляхетній боротьбі
Він здатен військо викликати, гнівний.
Усі, що б’ються навкруги Бонно,
Для нього кодло ворогів одно.
На Дюнуа він кинувся завзято, —
Той повернувся, відповів мечем...
Коли б же то героєві та знати,
Що з Франції він б’ється королем!
Який би жах діткнув його докором!
Який би впік його несвітський сором!
Під ту хвилину Жанна запальна,
Удар діставши, Карла затина,
А Дюнуа, святого повен гніву,
Б’є короля, рубає красну Діву,
Із лівої та з правої руки
На них шалені сипле блискавки.
Бастарде смілий! Жанно гордовита!
Спиніться! Скільки буде сліз у вас,
Дізнавшися, що злість несамовита
На короля під цей упала час!
Трімуйль у тій страшенній крутанині
Прекрасну Діву гателив по спині,
Мечем її принади лоскотав.
Бонно у битві участі не брав, —
Не тим повніла голова у нього;
Він битий був, але не бив нікого.
За ним, ізнявши божевільний крик,
Осатанілий бігав духівник.
Злоба, як вихор, крутиться в палаці,
Всі проти всіх лютують у борні,
Втікають, ловлять, гоняться, бояться,
Стогнання, зойки, крики навісні...
Агнеса плаче, Доротея гожа
Кричить: «Ой, ріжуть! З нами сила Божа!»
А духівник, мов старший лицедій,
Вперед веде в процесії чудній.
