Вольтер – Орлеанська діва (страница 103)

Те кажучи, коня він не спиняє І ворогів на всі боки рубає. Та незабаром темним накриттям Понад землею морок розіслався І край поклав отим гучним ділам, Що ними Карл уперше розважався. Коли ото спинилася борня, Зачув монарх, що саме того дня Вродливих вершниць невеличку зграю Хтось бачив у долині, біля гаю, А з-поміж них одна була така Прекрасна, ніжна, свіжа та струнка, Що навіть словом жодним не сказати. Товстого поруч бачено абата. Пажі блискучі, рицарі ставні, Усяк на бойовому скакуні, Всі у стьожках, в оксамиті та злоті Товаришили пишній тій кінноті. Простуючи погоном нешвидким, Вони звернули на розкішний дім, Якого доти у тамтешнім краї Не бачили. Аж око засліпляє Будинку мальовничість казкова. Люб’язний Карл, почувши ті слова, Сказав Бонно: «Хто друг мій — той за мною! Узавтра рано серце заспокою, Побачивши Агнесу, ніжний квіт, Або ж — покину цей облудний світ». Недовго сну його тримали чари, І ледве Фосфор виглянув крізь хмари²¹, Троянд Аврори вістовець блідий, А в сонця повіз пишнозолотий²² Іще-но коней впрягано допіру, Король, компанію дібравши щиру — Були там Жанна, Дюнуа, Бонно — В дорогу рушив, кажучи одно: «Найдімо перше дивний скарб любові, А на війну ще встигнемо, панове».

Пісня сімнадцята

О скільки в світі цім чарівників! Про чарівниць нема що й говорити... Минувся вже облудами повитий Мій юний вік, солодких час гріхів, Але й під вечір часто, як і вранці, Туманять нас могутні ошуканці У пурпурі, у слави убранні. Ведуть вони в високості ясні, А далі в прірву затягають чорну, В гірку журбу, в загибель необорну. Остерігайтесь чаклунів таких, Читачу мій! Як треба вже омани, То хай то буде любки сміх коханий, А не прихильність владарів земних. Гермафродит, поставивши раптово Агнесі пастку — дивну ту будову, — Хотів красунь французьких покарать, Ослів, святих і паладинів рать, Чия чеснота і божиста сила Йому всі чари соромом покрила. Хто тільки входив у заклятий дім, Робився брат і друг тому чужим, Він тратив пам’ять, тратив глузд і тяму. Вода летейська, пивана мерцями, Вино лихе, що труять ним живих, Не чинять згубних наслідків таких.