Англієць пада, а смертельна криця
Укупі з тілом крутиться й зміїться.
Під хвилю цю жахливу і тяжку
Не кинулася Розамор Юдіта,
Щоб вилити печаль свою гірку
Над тілом закривавленого бритта,
Не рвала кіс хвилясто-золотих,
У зойках не склонилася до ніг,
Молитись не хотіла, ні зітхати,
А крикнула розпалено: «Відплати!»
Тож як Потон нагнувся підійнять
Свій славний спис, розламаний надвоє,
Її рука, що мужньо відрубать
Отаманові банди навісної
Змогла в постелі голову п’яну,
Січе навідліг руку ту ворожу,
Чию перед красунею вину
Словами виписати я не можу, —
I нерви в пальцях (всі одтято п’ять!)
Під шкурою востаннє двиготять...
Потон ніколи вже не міг писати.
Аж надлітає тут Ля Гір завзятий
І з розмаху їй серце прошива,
І падає Юдіта нежива...
Від струсу покотилось забороло —
І бачить він лілейну шийку голу,
Рожеві перса, хвилі довгих кіс...
Так ось кому він наглу смерть приніс —
Незнаній жінці чарівної вроди,
Сотвореній для щастя й насолоди!
Зітхнув Ля Гір, на плач йому зайшло,
І стогне він, понуривши чоло:
«О небо! Жінка молода та люба!
Я з рицаря зійшов на душогуба!
Ганьба, ганьба тій зброї, тим рукам,
Які здійматись важаться на дам!»
Але Рішмон, безжалісний на вдачу,
Глузливий та жорстокий завсігди,
Промовив: «Я великої біди,
Мій друже, в цьому випадку не бачу.
Вона ж англійка, та й навряд чи їй
Дівоцтва цвіт уберегти ясний
Так пощастило, як хоробрій Жанні...»
Нараз, по тім брутальнім розважанні,
Його периста ранила стріла.
Подвійна лютість вояка взяла,
І кидає удар він по удару
На ворогів густу й рухливу хмару.
З Ля Гіром він, а з ними й кожен галл,
Запавши в грізний і нестримний шал,
Тнуть, колють, ріжуть, б’ють оскаженіло,
І падає в диму за тілом тіло,
Фортечний бриттам створюючи вал.
Наш добрий Карл в тій дикій веремії
До Дюнуа промовив: «Де ж вона?»
«Хто, мій королю?» — той не розуміє.
«Чи єсть яка про неї новина?»
«Про кого?» — «Ох! немов у воду впала!
Коли фортуна змогу нам послала
В Бедфордів замок сміливо вступить, —
Ніхто її під ту не бачив мить».
«Найдемо!» — каже войовнича Жанна.
Тоді король: «О сили неземні,
Про неї дбайте! Хай моя кохана
Повік лишиться вірною мені!»
