Сміявся з марнослова цілий світ,
Коли узяв він, бридший, ніж Терсіт,
Сплітати брехні, про мистецтво править
І всіх поетів гудити й неславить.
Двох agnus’iв Денисові подав
Петро святий, а далі постанову
Весь трибунал священний підписав,
Щоб галльський меч британців подолав
І отчий трон посів би Карл ізнову.
Під хвилю цю свойого вуханя
Уздріла Жанна в хмарі піднебесній.
Так під кінець чи на початку дня
Ясного сонця промені чудесні
Просвічують крізь хмар густе ткання.
Тоді вона: «За нами перемога!
Он мій осел, самого вісник Бога!»
На диво те страшний Бедфорд поблід,
Неподоланності згубивши й слід:
З небесних віщувань він розуміє,
Що марні на Георгія надії.
Англійці врозтіч, бо здалося їм,
Що наступу на них ударив грім,
А городяни з того осміліли
І б’ють навздогін гурт отетерілий.
Шляхетний Карл по збитих, по тілах
У вражий табір прокладає шлях.
Обложники обложеними стали,
Їх тиснуть ззаду, спереду, з боків,
І не втекти від лютої потали,
І падають убиті на мерців.
Кривава битва грала, наче море.
Тоді ж ото, в жорстокій січі тій,
Явив єси характер гордий свій,
О д’Арондель, о мужній Христофоре,
Камінний серцем, зимний та суворий,
Розважністю він смілість покріпляв.
Він з хмурою цікавістю вивчав,
Як б’ються галли, що у них за звичай.
Здавалося, британець войовничий
Розваги у баталії шукав.
З ним Розамор, озброєна по зуби,
Услід ступає справжнім вояком,
Немовби паж, з лиця ясний та любий.
Сталевий панцир, золотий шолом
На ній горять, а пір’я папужине,
По вітру пишним граючи пучком,
Над головою міниться і плине.
Відколи впав убитий Мартінгер
До ніг красуні, бій вона злюбила,
І з крові й смерті тішиться тепер,
Немов сама Паллада роз’яріла
Чи Брадаманта непоборно сміла,
Чи навіть Жанна, Франції краса,
Іде вона, шепоче про кохання,
Вершить одваги й сили чудеса,
Та демонське тут чиниться наслання, —
І враз летять на них Ля Гір, Потон
Та недоступний жалощам Рішмон,
Летять на бій, на смерть чи подолання!
Озлив Потона бриттів супокій
Та гордощі; спис непохибний свій
Він спрямував, плигнувши хижим скоком,
І зброя, пронизавши в того бік,
У спині вийшла, під плечем широким, —
І крові ллється димної потік.
