Аж от, належну даючи пошану
І зборів президентові, й суддям,
І всім, хто тільки навинувся там,
Узявся до свойого він пеану.
«О, Петре, Петре! На тобі поклав
Сам Бог своєї церкви мурування,
Ключар небесний, ти в обладу взяв
Царів земних і кожне існування,
Ти мудрий вождь, ласкавий батько всім,
Ти оборонець віри і закону!
Поглянь же: наше право на корону
Зриває очі ворогам лихим.
Намісник твій царює над царями,
Таку йому від тебе дано власть:
Отож як трон візьме він чи віддасть,
То чиниш теє ти його руками.
Ох, горе! Наш парламент ухвалив
Прогнати Карла. На французькім троні
Хизуються сусіди беззаконні,
І втратив син свій спадок від батьків.
Святий ключарю! Глянь на землю грішну
І втіш, могучий, Францію невтішну,
Посадовивши правого на трон».
Отак почав, узявши тихий тон,
Ласкавець наш. Поглянув на Петра він,
Смиренністю та кротким духом славен,
Немов боявся далі річ вести, —
А той кивнув поважно головою,
Несмілістю вдоволений такою,
І каже поглядом: «Чудесно ти
Свою любов являєш нам, французе.
Співай же, як тебе навчили музи».
Денис побожний далі забринів:
«Мій супротивник зчарував присутніх,
Виславлюючи Божу помсту й гнів.
Я — милосердю віддаю свій спів:
Любов — найвищий подвиг для могутніх».
І впевнено завіршував Денис
Про ту вівцю, що бігла через луки
Та й заблудила в страховинний ліс;
Про пастуха, котрий її приніс
Додому, взявши, мов дитя, на руки;
Про те, як пан господар заплатив
Платню ледачому робітникові,
А той, на дяку щедрості чудовій,
Узавтра й за вчорашнє відробив;
Про Спаса, що п’ятьма лише хлібами
І рибами нагодував трьома
П’ять тисяч душ, зворушений мольбами,
Про грішницю, що, блідна та німа,
Перед Христом упала на коліна,
А він дозволив, щоб вона йому
Обтерла ноги... В натяку цьому
Сорель Агнесу гожа Магдаліна
Напом’янути мала слухачам.
Кінчив Денис — і добре бачить сам,
Що натяк зрозуміли ті панове,
І дівчині прощають гріх любові,
Солодким розігріті почуттям.
Отак узяв він над англійцем гору.
Почервонів нещасний Августін,
Метнувся від суда та поговору
Навтікача... Блаженні, як один,
Сміються, тюкають, свистять, гукають...
Так само — парижани пам’ятають —
