Вольфганг Шрайер – П'ять життів доктора Гундлаха (страница 43)

— Полярна крига починає скресати, — сказав Гундлах. — Потроху капає в нашу касу.

Вперше «накапала» сума, яка набагато перекрила всі їхні витрати на подорож, в тім числі й вартість авіаквитків.

Їм лишилось тільки виступити в актовому залі Вищої технічної школи, де часто збиралися такі форуми. Недавно швейцарські видавці обговорили там план трансляції телевізійних передач, які з допомогою супутникового зв'язку протягом семи хвилин виправдують рентабельність цілої години ефіру.

— Це надзвичайно вигідно, — продовжував Драйшіллінг, — півмільярда франків. Дуже високі проценти відраховує телевізійна система.

— Ми були б задоволені самими процентами, — зауважив Гундлах.

— Чого нам не вистачав, то це телебачення. Але ми не маємо на нього впливу. Ну, а іноді звідти ведуться радіопередачі…

Вони їхали на конференцію біло-блакитним трамваєм. Гундлах був у всеозброєнні, в кишені лежали поштові листівки з короткими тезами, перед вимогливими слухачами належало бути коректним, точним і, звичайно, стриманим, хоч це й нелегко, — тут було не те, що в Лісабоні. Гундлах уже думав і про дальший маршрут, авіаквиток до Франкфурта коштував усього 185 марок, але що чекало на них там?

За неприємності на службі він переживав мало. Його більше непокоїла нерішучість боннського керівництва в справах політично-морального визнання й гуманітарної підтримки національно-визвольної боротьби. Соціал-демократи на Рейні озлоблено боролися самі з собою. Подібне відбувалось, очевидно, й на Дунаї, на Тібрі, на Сені й на Темзі. Гундлаху неважко було уявити взаємозв'язки там, де політика й економіка тісно переплелись. Судячи з преси, західноєвропейські країни в питаннях Сальвадору неохоче прислухаються до закличних звуків труби з Вашінгтону, а коли й підкорялись їй, то тільки під тиском. Всі розуміли, що кровожерні державні структури за океаном приречені. Ні, це не людинолюбство прокинулось раптом в західних політиків, а простий розрахунок. Будь-яка спроба увіковічити несправедливість і насильство тільки озлобить народи Латинської Америки і викличе їх неприязнь до країн Західної Європи. А це зменшить їхній вплив і завдасть великої шкоди зовнішній торгівлі і експорту капіталів тих країн. Не обов'язково треба бути демократом, щоб збагнути це і вчасно прикрити обличчя. Міністр закордонних справ Бонна полюбляв підкреслювати: «Наша лінія в країнах Центральної Америки не може полягати в підтримці віджилих державних систем». А його відомство доповнювало: «Ми досягнемо довгострокової стабільності за рахунок короткострокової нестабільності», — тобто шляхом швидкої переорієнтації. А для моралістів на кшталт голови СДП в регіоні вже навіть «пробив час правди для демократичного визволення і соціальної справедливості».

Гундлах запам'ятав це, щоб згодом навести у своєму виступі. Він розповість і про ущерблення здорового глузду під тиском США навіть тут, у нейтральній Швейцарії. І про зарозумілість Вашінгтону, про те, що часи крокування в ногу з партнерами по НАТО давно минули, про його монополію в Карібському задвір'ї, про віддану союзникам, крім Голландії і Данії, вказівку дотримуватись нейтралітету по відношенню до країн того регіону. Він зробить цікавий огляд подій, не поминувши і нещасного випадку з Геншером, який ще в травні, незважаючи на нажим США, відмовився давати сальвадорській хунті фінансові ін'єкції. А починаючи з липня, він вже не бачить альтернативи для цього загниваючого режиму, хоч містер Маскі доводив йому, що хунту треба утримати в сідлі будь-якою ціною… А може, не слід про це говорити? Про його виступ можуть дізнатись у Бонні, і це потім зашкодить їм. Краще процитувати Рейгана, який під час передвиборної боротьби, дивлячись на карту Афганістана, вигукнув: «Я сумніваюсь, що буде неправильно дати вільному народові зброю, аби він:» її допомогою міг боротися за свою свободу». А тепер пін говорить: «В Сальвадорі ведеться своєрідна громадянська війна, не можна одночасно вести війну і проводити земельну реформу, спочатку треба покінчити з війною».

Гундлах нервував, у голові роїлись найрізноманітніші думки, Щось ніби обручем стискувало груди і утруднювало дихання. Можливо, він перевтомився в Цюріху? Трамвай звернув за ріг, де височіла величезна, облицьована мармуром споруда, банк; там з понеділка до п'ятниці від чверть на дев'яту до без чверті п'ять можна відкрити номерний рахунок, варто лише пред'явити паспорт і зробити перший внесок, принаймні 40.000 франків…

Коли вони виходили з трамваю, Гундлаха боляче кольнуло в спину, як в Гавані, тільки ще різкіше, ніби під лівою лопаткою хтось крутнув ножем. Гундлах ухопився за Гладіс, вона злякалась, але підтримала його. Так спливло кілька секунд, потім нестерпний біль минув, і всім тілом розпливлася слабість. Груди ніби обручем здавило. Гундлах ледве дійшов до під'їзду. Гладіс хотіла відвезти його в готель, професор давав свою машину, але Гундлах опирався, йому полегшало, це був останній виступ Гладіс, хто ж перекладатиме? Не можна ж перевантажувати Драйшіллінга, він і так багато для них робить.

Амфітеатр із суцільними рядами крісел був повний, унизу виднівся довгий стіл з чотирма чи п'ятьма обличчями біля мікрофонів, телевізійної камери не було, це добре; з екрана його легко могли б упізнати. Міцні потиски рук, професор представив гостей. У залі сиділо двісті чи й триста слухачів, очевидно, студенти й викладачі, але вони мовби розпливалися перед очима Гундлаха. Підійшло ще якихось двоє, в одного з них світло-руда чуприна, мов у того містера Біма з Мехіко й Лісабона. Гундлах вирішив, що просто помилився, в такому стані то було б не диво, але ж ні, обличчя Біма розпливалось усмішкою, він приязно кивав головою, всідаючись разом зі своїм товаришем крісел за п'ять від Гундлаха; отже, цього разу не наважився прийти сам.

В залі запала тиша. Драйшіллінг зробив досить дипломатичний вступ. У світі, наскільки йому відомо, є три типи урядів: одні ставлять свободу особи над справедливістю, другі обмежують цю свободу на користь справедливості і соціального прогресу, а треті підтримують порядок, топчучи під ноги свободу й справедливість. Хунта Сальвадору виявила себе найбільш нестерпним і найбільш хитким урядом третього типу. Без свободи й справедливості не може бути й порядку. Ці три поняття так переплелись у діалектичній єдності, що жодне з них просто не може існувати окремо. Але хто мріє про їхню гармонійну єдність, той повинен знати: цього можна досягти лише ціною великих жертв і народних мук, хоча соціальні зміни відбуваються нелегко. Щоб переконатись у цьому, не варто навіть їхати за океан.

Пролунали оплески, й слово дали Гладіс Ортезі. Гундлах не встигав за нею, не міг зосередитись. Його сусід казав, ніби все транслюватиметься по радіо, і Гундлах відчував, що перекладає надто повільно й не зовсім точно, слова Гладіс у його тлумаченні звучали без натхнення, мляво. Він вже не раз про все це говорив і тепер лише відшліфовував фрази. Він поглянув скоса на Біма; той удавав, ніби не знає Гундлаха, схиливши голову на бік, щось занотовував, готував репліки-снаряди. Це вже була їхня третя зустріч і, звичайно ж, не випадкова. Хтось спостерігав за ними здалеку, смикав за невидимі ниточки, до яких були прив'язані й той-таки Бім, і Пінеро, й багато інших. Один з них натиснув на кнопку й підірвав Гертеля, а йому, Гундлахові, загнав між ребра шмат бляхи.

Гундлах здогадувався про взаємозв'язок усіх цих подій. Щоправда, Пінеро та Бім відрізнялись один від одного, професії в них також були різні, один — детектив, а другий репортер, схожими, мабуть, лишалися тільки усмішки, породжені усвідомленням того, що їх обох охороняють таємні сили. То взагалі тільки личина сили. Але й цих ознак досить, щоб в образі репортера можна було розпізнати вбивцю. На якусь мить обидва вони мовби злилися, й Гундлах побачив в очах репортера нещадну лють, якої не помічав раніше. Раптом Бім, що досі виставляв себе захисником прав людини, назвав катування всього лише «продовженням піренейських традицій».

Це вже було занадто. Гундлах відчув, що обличчя набрякає кров'ю, а під лопаткою знову пече. Він різко осадив американця:

— В Лісабоні ви так не висловлювались. А тут називаєте «піренейською традицією» те, що армія СІНА тисячі разів чинила у В'єтнамі, а тепер те ж саме повторює в країнах Латинської Америки. Це визнала комісія вашого сенату. Від імені пані Ортеги я відхиляю формулювання, яке ображає увесь континент. Тирани наказують катувати, переймаючи досвід інших тиранів. Тортури завжди були тісно зв'язані з боротьбою за владу. В країнах третього світу вони стали улюбленим знаряддям боротьби багатіїв проти бідноти, останньою надією експлуататорів на порятунок…

Йому важко було стримуватися. Забувши про свої нотатки, він завдавав Бімові дедалі відчутніших ударів. Гундлах волів побачити його переможеним, як у Лісабоні, хотів розтоптати цього Біма-Пінеро. Знехтувавши намір дотримуватись коректності, він розпалився, немов на дуелі. Гундлах чув репліки, йому здавалося, ніби слухачі заохочують до нових ударів, і він бив навідліг, але Бім не падав додолу, завзято захищався, надійно підтримуваний поплічником, що прийшов разом з ним. Він щось розпливчасто говорив про підривні елементи й таємне втручання Москви, згадав Ефіопію, Анголу, Афганістан, зробив наголос на тому, що Куба й Нікарагуа мають тісні зв'язки з підпільниками Сальвадору і нібито постачають їх зброєю.