Вольфганг Шрайер – П'ять життів доктора Гундлаха (страница 42)

— Але ж Вашінгтон сприяє розвиткові вашої країни, — перебив її Фуртадо.

— Він «сприяє» переважно поставкам зброї для режиму, — сказала Гладіс. — Збирається різко скоротити економічну допомогу. Рональд Рейган хоче підтримувати лише ті країни «третього світу», котрі слухняно виконують його вказівки. Американські гроші йдуть на втихомирювання слаборозвинених народів! У нашій країні триває суто внутрішня боротьба за соціальну справедливість. Москва тут ні до чого.

— Без неї ніде не обходиться, — загадково докинув Фуртадо.

. — Ви міркуєте в принципі невірно. Країни «третього світу» вже не хочуть бути пішаками на шаховій дошці міжнародної політики.

Бім, що сидів у кінці столу, поки що вичікував, схиливши набік припудрену голову, й щось занотовував. Нарешті він сказав, що в Сальвадорі ліві сили роздмухують конфлікт під самим носом у Сполучених Штатів, а Штати, навпаки, прагнуть соціальних реформ і врегулювання конфліктів… Бім говорив примирливим тоном, його зморшкувате лискуче обличчя весь час мінилося, він схиляв голову набік, виставляючи вперед то лоб, то підборіддя, підсилюючи в такий спосіб значення своїх слів. Гундлах з іронією спостерігав за смішними, немов у боксера на рингу, рухами його голови. Бім жонглював словами, йому було однаково, що говорити, бо він вже давно розучився в будь-що вірити. Метушня, накладні витрати, Стара Європа, добра їжа, розпуста — ось що вабило його в житті. І трішечки — журналістська діяльність. Бім добре знав своє ремесло; під прикриттям телекоментатора він тут робив усе вправніше, ніж тоді в Мехіко; Гладіс опинилась у скруті. Вона розхвилювалася, скронями в неї котились перлини поту, яких вона навіть не обтирала, щоб не показувати свою слабість.

— Я вам не заздрю, — глузливо мовив Бім. — Як войовнича католичка лівого ухилу, ви сподіваєтесь на співчуття португальського середнього класу, а той клас прагне спокою, бо нещодавно сам пережив щось подібне в своїй країні. Ви дієте згідно своїх переконань, сеньйоро Ортега. А ваш Фронт грає з розподілом ролей. Тільки в червні і липні комуністи з керівної верхівки вашої країни на кошти Москви об'їздили всі країни східного блоку, від Праги до Ханоя, щоб роздобути зброю, і всюди їх запевнили в підтримці. А чому? Це також ясно як білий день. Бо в період відносного спокою явна слабість комунізму завдяки збройним конфліктам і припливу радикальних елементів враз перетворюється в загрозливу силу.

— Коли так, — озвався Гундлах, — тоді це, очевидно, помилка вашої адміністрації. Підтримувана Сполученими Штатами хунта перша взялася до зброї.

— Хто вам таке сказав?

— Я сам був свідком учиненої нею кривавої розправи біля собору в Сан-Сальвадорі.

— Мій уряд не схвалює подібних дій.

— Якби не схвалював, їх би й не було. Так само виправдовуються й за океаном, пане Бім. Вашінгтон знову йде шляхом ескалації сили й ускладнення міжнародної обстановки… Будь ласка, не перебивайте мене… В зоні Панамського каналу на складах зберігаються боєприпаси для повітряного мосту Сполучених Штатів, створення якого йде повним ходом. Налагоджуються зв'язки з правоекстремістськими воєнізованими групами в Гватемалі та Гондурасі… Хвилинку!.. Диктатури таких країн, як Уругвай і Чілі, дістаючи від США зброю й допомогу в підготовці військових кадрів, уже давно втягнуті в конфлікт. З часу висадки десанту в Санто-Домінго ваша країна ще не виділяла таких високих асигнувань на придушення народного руху в Латинській Америці — майже сто мільйонів доларів тільки цього року. А тепер ваша черга.

Бім зігнувся, його усмішка зникла, відповідаючи, він говорив різко й сердито. Гундлах, майже не слухаючи, завдавав йому все нових і нових ударів, намагаючись покласти хвалькуватого янкі на обидві лопатки. Фактів Гундлах мав напоготові більше, ніж Бім на аркушиках, які той перегортав у руках. Не звертаючи уваги на Фуртадо, котрий уже мовчки сидів крам столу, Гундлах із задоволенням, немов козирями, бив новими й новими неспростовними доказами. Під час коротенької паузи, поки він переводив дух, у дискусію знову включилася Гладіс:

— Ви говорите про врегулювання, про реформи! Аграрну реформу хунта використала лише для того, щоб захопити в свої руки землю, зігнати селян у казарми. Так, селянам пообіцяли кооперативи, армія навіть дозволила вибрати для них керівників — а наступного дня всіх обраних перестріляли. Як колись у В'єтнамі, селян зігнали у воєнізовані села. А по тих, хто лишився дома, стріляли з вертольотів, полювали на них, як на звірів.

Нарешті дискусія скінчилась, і Фуртадо пригнічено промимрив заключне слово. Воно прозвучало як запізнілий порятунок для Біма.

Позмивавши грим, Гундлах і Гладіс вийшли зі студії. Лив дощ, але, захмелілі від перемоги, вони його майже не помічали. Гундлах махнув рукою, зупиняючи таксі.

— Ми рубонули його під корінь, — сказав він. — Але, думаю, говорили досить стримано, інакше цю розмову не випустили б в ефір.

— А вчора я думала, що тобі до всього байдуже…

Гундлах стрепенувся. Вона назвала його на «ти», хоча це в неї вирвалось, мабуть, мимохіть. Таксі їхало переповненими транспортом і людьми вулицями. Гундлах підсунувся до неї ближче, й Гладіс, ніби вона давно звикла до цього, схилила йому на плече голову, стомлена й задоволена. А він уже розфантазувався й бачив себе разом з нею в подорожі країнами Європи; двоє закоханих, їм усі заздрять — яка щаслива пара. Вони всіх зачаровують, перед ними відкриваються двері, серця й чекові книжки. Це тому, що Гладіс така приваблива. Та й він хлопець непоганий, «аварійний майстер», на якого можна покластись. Невгамовний боєць Ганс Гундлах. Але цього разу в нього вже є мета, варта того, щоб покінчити з минулим, оголосити жорстоку війну собі самому. Як тоді, коли він був з Сільвією. Перед ним чітка мета і поруч людина, в якої така ж сама мета, жінка, яку він кохає. Її образ немов вогнем випалений в його уяві — її стан, шкіра, голос — і яка саме зараз почала виявляти до нього почуття.

Він аж затремтів, схвильований цими роздумами, але мовив:

— У Парижі клімат буде сприятливіший. Навіть дружина лідера опозиційної партії підтримує нас, вона очолює «Комітет допомоги». Там можна розраховувати на пристойну суму.

— Спочатку до Цюріха, треба відкрити рахунок, — сказала Гладіс.

— Ну, гаразд. Ти ж бос — тобі й вирішувати, — жартівливо відповів Гундлах.

Гладіс стомлено всміхнулась.

— У нас немає авторитарного керівництва. Командує той, хто може переконати й водночас готовий вислухати будь-яке заперечення. Нам потрібне і те й те, дисципліна й самостійність.

Гундлахові здалося, що колись він уже чув ці слова, дванадцять років тому.

Коли Гладіс була весела, Гундлах теж почував себе добре. За Піренеями густа завіса хмар розірвалась, вони пролетіли над Тулузою, а потім над попелясто-сірими горами. Женевське озеро, складчасті засніжені Альпи, усе це було для Гладіс новим, усім вона захоплювалася. Як чудово з нею подорожувати! Тритурбінний «Боїнг-727» португальської авіакомпанії точно за графіком приземлився в аеропорту Клотен, — у самому центрі Європи, як писалося в рекламах.

Гундлах бував тут не раз, він почував себе як дома. За п'ять франків, в сім разів дешевше, ніж обійшлось би на таксі, автобус привіз їх до міського агентства авіакомпанії «Свіссср»… Гундлаха тішило, що Гладіс з таким захопленням за всім спостерігає.

— Стокгольмський аеропорт Арланда ще далі від нашої мети, — тоном знатока мовив Гундлах.

Вулиці Цюріха в передноворічному наряді. Ось вони вже на Бангофштрасе, що вже підготувалась до новорічних свят. За голими деревами — скло і лоск, вулиця ніби запрошувала зробити дві тисячі кроків, пройшовши всю її довжину, щоб переконатися в працьовитості й заможності швейцарців. Магазини, парфюмерні крамниці, облицьовані полірованим мармуром парадні входи банків, знаменитий «Гранд-отель» Дольдера, кав'ярні Шпрюнглі й Кранцлера, у вітринах магазинів південні плоди, вироби з шкіри, делікатеси, брильянтові кольє. Майже ніяких слідів листопадового безладдя, коли молодь обливала нечистотами фасади будинків, била вікна і вивалювала на брук урни зі сміттям прямо посеред заціпенілих від страху багатих кварталів.

— Спробуймо й ми завоювати цей шоколадний рай, — пожартував увечері Гундлах, пройшовшись разом з Гладіс цією, заповненою вщерть «реактивною публікою»[7], алеєю аж до кінця. Тут починалось Цюріхське озеро, що розтяглось аж на сорок кілометрів. А далі височіли силуети гір. — Партизани в самому серці буржуазії.

Здавалося, все складається вдало.

Професор Драйшіллінг, член міжнародного трибуналу в Мехіко, телефонував у всі інстанції, прокладаючи їм дорогу. Буржуазія не схвалювала дій своїх вихованців й закликала їх до порядку з допомогою гумових куль, однак майже нічого не мала проти змін по той бік Атлантичного океану, була завжди лояльною, коли це в даний час не стосувалось їхніх суспільних порядків. Звичайно, преса спочатку дотримувалась дистанції, однак коли газета «Нойє Цюрхер цайтунг» опублікувала прихильний огляд виступів сальвадорських дипломатів, Гладіс дала інтерв'ю газеті «Тагесанцайгер», журналові профспілок, а також «Айсбрехеру» — органові прогресивної молоді. Бульварна газета «Блік» умістила її фото (Гундлах уникав потрапляти поряд з нею в об'єктив). Що відбувалося у Сальвадорі — було відомо всім, прихильники лівих сил висловлювали своє співчуття, дехто навіть обурювався, але ж грошима володіли здебільшого не вони. І лише на третій день почали надходити пожертви.