Вольфганг Шрайер – П'ять життів доктора Гундлаха (страница 29)

— Коли я прийшов сюди, — признався йому після цього доктор Діас, — мені здавалось, що християнському вченню тут немає місця. Я вважав, що це свідчить про недостатню політичну зрілість нашого руху, про нерозуміння завдань боротьби народу. А потім зрозумів, що я помиляюся, через свою урбаністську обмеженість. Коли говориш з селянами, починаєш розуміти, що релігія не вступає в протиріччя з революційною боротьбою народу. У них, власне, однакова мета. Хто захоче відділити їх одне від одного, той ізолює себе від селян і зазнає поразки в боротьбі.

— Виходить, ви йдете на компроміс.

— Ні в якому разі. Наше ставлення до релігії ми розглядаємо не як тактичне завдання. Адже для селян релігія означає справедливість, солідарність у боротьбі за свої права, а не смиренне терпіння. Основні принципи християнства ніколи не суперечили характерові нашого визвольного руху, насильному характеру боротьби. Отже, ми продовжуємо ту справу, яку вже давно започаткували християнські селянські організації. Організації, в яких спочатку зовсім не було лівих, але які в дійсності розвивали ліві ідеї і ліві імпульси. Часто ліві групи утворювались прямо з церковних угруповань, йдучи, звичайно, на конфлікт з церковною ієрархією, з офіційною точкою зору церкви, але завжди на релігійній основі. Ми сприйняли християнські ідеї і вробили їх частиною нашого руху.

З того, що розповідав Діас, вимальовувалась сумна картина країни, що переживає тяжкі часи. Останній, повалений у минулому році диктатор Ромеро правив, опираючись на фінансових тузів, поліцію і сили безпеки, як тут вже повелося від початку тридцятих років. Великих труднощів, більше ніж його попередники, зазнав генерал від економічної кризи, яку поглибив нафтовий шок 1973 року. При Ромеро рівень безробіття досяг в Сальвадорі тридцяти двох процентів, а в селах, в період між збиранням урожаїв — зростав удвічі. Народ голодував, і все ширші маси п'ятимільйонного народу бачили корінь зла у зосередженні багатства країни в руках зростаючого клану експлуататорів, у відсталій соціальній структурі.

— Мене завжди вчили, — почув Гундлах знову слова священика, — що шлях народу це є також і шлях господній. Де є чоловіки й жінки, які страждають, там страждає і сам Ісус Христос. І сьогодні крик болю змушує багатьох священиків разом з народом не тільки молитись, а й боротись. Для мене Христос в цьому таборі є уособленням Фронту національного визволення. Влада капіталістів являє собою не що інше як порушення основних прав людини. А революційна боротьба самозахисту, названа нами, християнами, рухом опору, є менше зло, бо найбільшим злом є викорінення панівними класами цілих народностей. Як християни, ми не можемо дозволити, щоб влаштовували різню народу. Тому революційна боротьба необхідна, щоб можна було досягти миру і справедливості для спільного блага. Тому ще від часів Фоми Аквінського в церкві також існує поняття справедливої війни.

Піввіку воєнних диктатур привели країну до катастрофи. Крупним латифундистам (колись їх було лише чотирнадцять, а тепер ці «славетні сім'ї» становлять близько двох процентів населення) належало більше половини оброблюваних земель; до того ж найкращих. Ця еліта утворилась головним чином за рахунок торгівлі кавою, яка становить дві третини експорту країни. Кількісно це небагато означало для світу, проте якість кави найвища. Бавовна займала в експорті друге місце, її закуповувала в основному Японія. Зате по набагато дорожчій ціні ввозились такі продукти харчування як кукурудза, яку можна б тут вирощувати в достатній кількості. Дрібні арендатори і батраки животіли, мало не помираючи з голоду. Селяни у відчаї не раз повставали, але їх виступи нещадно придушувались. І це вже стало тут традицією.

Така перенаселена країна, де оплата праці така мізерна, а порядки драконівські, як магнітом притягала промисловців з-за кордону. Концерни США, Японії, Франції, а також ФРН досягли в промисловості Сальвадору п'яту частину валової продукції країни і отримували тут більше вісімдесяти процентів на кожен вкладений долар за рік, з яких знову вкладали ледве половину. За два з половиною роки вони повернули свої гроші, а заводи стоять, розростаються і дають продукцію… Встановлена законом мінімальна денна оплата праці не перевищувала п'яти марок, а сім'ї, щоб прогодуватись, потрібно принаймні вісім марок — все це тепер дійшло до свідомості Гундлаха. Якби це не було дійсністю, то можна було б подумати, що він прочитав підручник з історії революції.

— Таким чином, масовий партизанський рух переростає у народне повстання, — закінчив свою розповідь Діас. — Наша боротьба в основному носить воєнний характер. Але самими воєнними діями повної перемоги не досягти…

Гундлах вбачав тут також проблему: а чи не суперечить самовизволення кожного окремого індивідуума при дотриманні суворої революційної дисципліни звільненню всього народу? Але Діас пояснив йому, що координація дій віддалених один від одного партизанських штабів здійснюється шляхом постанови перед їхніми з'єднаннями завдань, а вже виконання їх — справа кожного загону.

В п'ятницю, сьомого листопада, через три дні після виборів в США, прийшли газети з результатами голосування, відомими вже за повідомленнями радіо: Джіммі Картер, як і передбачалось, не тільки зазнав поразки на виборах, а зазнав політичної катастрофи — Рональд Рейган здобув одну з найблискучіших перемог в американській історії. Майбутній сороковий президент Сполучених Штатів прибирає до рук владу попередника і приступає через десять тижнів до виконання своїх обов'язків. Преса горланила про поворотний пункт, про могутню силу повені, яка все змиває на своєму шляху, всі греблі, про таку радикальну і відчайдушну зміну курсу, про те, що, виблискуючи зброєю, наступає нова ера, ера стійкості і стабільності. Газета «Мундо» писала, що «нарешті для консерваторів пробив час». Тепер всі знали, в чому ж їх могутність. «Америка зібралася з силами, вона справедлива й міцна», — писала «Діаріо латіно», — «вона знайде своє благо в справжніх цінностях минулого». Новий президент замінив балаканину про права людини виступами проти тероризму, який, як свідчать усі оті викрадення, являє собою найбрутальніше порушення людських прав. У новому році у світі буде наведено порядок.

Настрій у таборі був пригнічений.

— Як же йому вдалося? — запитав Діас, переглядаючи вечірню пошту. — Рейгана посадили в президентське крісло товстосуми, він страшенно хитрий… Син бідних людей, який власними зусиллями став мільйонером, але дрова для себе, як кажуть, рубає сам, щасливо одружився, привітний, веселий, скромний! Молодцюватий чоловік, яких поруч багато, ніби зійшов з журнальної рубрики «Люди, такі, як я і ти», яку він і сам охоче читає, йому не потрібно, як Картеру, запевняти людей, що він ніколи не обманюватиме їх, його й так усі знають як чесного ковбоя з голлівудських фільмів, і йому й так вірять. Подумайте, як наглядач купалень він врятував від утеплення сімдесят сім чоловік. То хіба він не зможе врятувати і все людство! Потім — спортивний репортер, кіноактор, губернатор… Як ви думаєте, компаньєро, чи зможе він стати світовим лідером?

— Нашим, звичайно, ніколи!

— Ні, йому буде нелегко впоратися зі своїм безладдям, з проблемами, які підточують його державу. Той гігант, хлопці, хворий. Північна Америка переживає економічну кризу з інфляцією, дефіцитом бюджету, з чергами безробітних. Мільярдних втрат зазнають навіть такі всесвітньовідомі концерни як «Дженерал Моторс». А вони ж завжди були символом прогресу і успіхів у промисловості! І вже більше року найбільша країна Заходу покірно виконує вимоги Ірану і не може силою звільнити п'ятдесят двох заложників… — Так Діас намагався підтримати бойовий дух партизанів, і все ж, як здалося Гундлаху, повністю не розвіяв їхньої тривоги. Персія далеко, а тут зовсім під боком — могутня країна, і слід побоюватись загострення стосунків з нею.

Події в Вашінгтоні відтісняють на задній план периферійні події. По всьому було видно, що преса ніби навмисне вже не роздуває справи з викупом Дорпмюллера. Тільки десь на останній сторінці столична газета «Діаріо де ой» повідомила, що на днях поблизу селища Марома над річкою Лемпа на південному сході департаменту Усулутан в партизанському районі звільнено Дорпмюллера. Решта газет зовсім нічого не писала про цю подію. І тільки «Ла насіон», єдина газета, що виходила у східному місті Сан-Мігель, повідомляла, що, очевидно, це був обман: замість викраденого керівника філії добровільно визвався піти заложником один працівник фірми. Ім'я Гундлаха не згадувалося; коментарів будівельного концерну також не було.

— По радіо про вас не було жодного повідомлення, — сказав Діас Гундлахові. — В країні діє тридцять дев'ять радіостанцій, у самій столиці їх понад десять, ми всі станції слухаємо — ваші люди щось мовчать! Уже пора б запрацювати й сороковій радіостанції — нашій.

— Ви мене залатали, поставили на ноги, але так і не зробили на мені бізнесу.

— Ще не відомо.

— Думаю, за мене нічого не дадуть. Я про це попереджав сеньйору Ортегу. А де, між іншим, вона?

— Сподіваємось незабаром побачити її тут. Але не думайте, що ми сприймаємо вас виключно як об'єкт викупу, нас цікавить не лише комерційний бік справи.