Вольфганг Шрайер – П'ять життів доктора Гундлаха (страница 16)

— Ми нічогісінько не знаємо, сер. Нас тільки дивують телефонні розмови, які велися з вашого апарата і які ми записали на плівку. Але це, звичайно, не наше діло. Мені дуже шкода, що ми через оті заворушення в місті лише тепер спромоглися від'єднатись од вашого телефону. Містер Пінеро супроводжує мене, щоб з вашого дозволу забрати підслуховуючі прилади і розірвати з вами всякі контакти.

— Лишіть усе як є! — Гундлах став між Пінеро й телефонним апаратом, аж задихаючись від раптової підозри. — Ви й досі нас підслуховували?

— Підслуховували, але згідно контракту. Тут велика різниця.

— Після передачі грошей договір з вами розірвано. А ви все ще продовжували нав підслуховувати? — Гундлах відчув, що ось-ось почне лаятись. А мав же намір, обираючи менше зло, укласти з детективами угоду. Щось дужче за здоровий глузд брало в ньому гору й підштовхувало на сварку. В непевних ситуаціях можна було б перечекати або вдатись до запобіжних дій. Він хотів показати, на що здатний, не даючи їм перейти в наступ.

— У нас ще немає письмового підтвердження про розрив, — незворушно вів Хілларі. — А без цього ми ніколи не припиняємо роботи. Додам, що саме завдяки цьому принципові ми про дещо дізнались… — Метким рухом, щоб не дати Гундлахові можливості перехопити звіт, він поклав його на стіл перед Зайтцом. — Це дало певну користь.

На відміну від попередніх звітів, що не сягали за одну-дві сторінки, цього разу детективи принесли цілу папку. Доктор Зайтц почав квапливо перегортати папери, потім, зупинившись на якомусь місці, почав уважно читати. Там було сторінок двадцять — тридцять тексту, акуратно надрукованого на електричній машинці.

— Ну що ж, панове, навіщо розбалакувати? — вигукнув Гундлах. — Грошей немає! Єдине, що нам за них дали, це дві грудки пластикової вибухівки, ось вони, та штамп похоронної контори «Сінай» на документі, який засвідчує мою особу. Півтори години тому нас підступно обікрали, а тепер ми сушимо собі голову над тим, хто ж інформував грабіжників.

— Прийміть моє співчуття, — мовив Пінеро, й досі не маючи змоги підійти до телефону, щоб від'єднати підслуховуючі прилади. — Таке часто трапляється в цьому місті, щоправда, не з нами… Містер Хілларі вас попереджав. Це робота не для дилетантів.

— Хочете сказати, що це ваша «робота»?

— Так, ми маємо в цьому певний досвід.

— Ви назвали «Сінай»? — запитав Хілларі. — А хто ж вас сьогодні супроводжував?

— За кермом сидів пан Гертель.

— Я так і думав, сер.

— Що ви хочете сказати?

— Поки що нічого. Хоча тут угадується смутний взаємозв'язок. Проте ми остерігаємось робити передчасні висновки. Нами виявлено, що пан Гертель останнім часом неодноразово брав біля свого готелю таксі й на запитання водія, куди везти, називав «Сінай».

— Ви добре знаєте, — вигукнув Гертель, — що так кажуть усі, хто їде до «Глорії», розташованої навпроти «Сіная». І не прикидайтесь, ніби вам невідомий такий заклад, як «Глорія»!

Чи ви маєте тут персональну шлюху? — запитий Гундлах.

— Для моїх співробітників бордель не табу. Інакше вони були б поганими детективами, панове. Але, якщо мені не зраджує пам’ять, пане Гертель, ви якось побували і в «Сінаї». Й відтоді там пропав штемпель, кругла печатка, така помпезна й дуже схожа на гербову.

— Тільки посередині замість вулканів домовина, — з уїдливою посмішкою додав Пінеро. — Що вам треба було в «Сінаї»?

— Та я туди ніколи не заходив!

— Досить, — сказав Гундлах до детективів. — Будьте такі ласкаві, посидьте хвилинку в приймальні. Нам хотілось би з'ясувати це питання без сторонніх.

— Я розумію, — спокійно сказав Хілларі, але в його голосі забриніли нотки зловтіхи.

— Та й на що це схоже? Приходите сюди і вчиняєте допит нашому співробітникові. Спочатку ви повинні відповісти на деякі наші запитання, а потім надійде ваша черга.

— Ми до ваших послуг.

Ледве вони вийшли, як доктор Зайти, важко застогнав, неначе його кольнуло в печінку. Не випускаючи паперів з рук, він опустився в крісло.

— Це жахливо… — вимовив він. Губи його тремтіли, бліді, мов у мерця.

— Це гангстери! — вигукнув Гертель. — Я ніколи не був у тому «Сінаї», що б я мав там робити, пане доктор! Не вірте їм.

— Замовкніть… Я далі не можу. Вас звинувачують у важкому злочині. Це звинувачення стосується й вас, Гундлах; навіть більше того…

— В чому ж нас звинувачують?

— За цим звітом, — над силу відповів Зайтц, роблячи короткі паузи, щоб перевести подих, — ви планували привласнити гроші. — Середнім пальцем правої руки він мацав нижнє ребро, не дивлячись ні на Гундлаха, ні на Гертеля. — Позавчора вночі, коли вдвох охороняли гроші, ви цілком серйозно обговорювали питання, яким чином їх найкраще вивезти з країни.

— Пробачте, але ж ми говорили не про себе! Йшлося про можливі дії злодіїв.

— Тут підкреслено двозначність вашої мови, але детективи вважають, що цим прийомом ви користувались для прикриття власних задумів — поки між вами ще не було остаточної домовленості. В процесі подальшої розмови це маскування відпало. Ви говорили, якими шляхами найбезпечніше втекти з країни, як з фальшивим паспортом добратись катером або повітряним таксі з Гондурасу до Канади, й навіть уже не натякали на уявного злочинця. І ви, пане Гундлах, виступаєте тут як призвідець. Хочете послухати? — Зайтц почав читати — «Називайте мене просто Гансом. Уявіть собі, що комусь пощастило забрати в нас ці гроші —як би він звідси вибрався?»— «Ви маєте на увазі країну?» — «Так. Адже тут зараз гарячі часи — йде війна. Мабуть, жоден злодій не зважився б у таких умовах скористатись із своєї здобичі». — «Аеропорт виключається». — «Ну, країна ж маленька. Якихось півтори години автомашиною — й ти вже за кордоном…» Я думаю, досить. Що ви на це скажете?

— Нісенітниця, — відповів Гундлах. — Ми говорили, щоб тільки не заснути. На папері воно звучить досить дивно, але якби ви прослухали магнітофонну стрічку, яка повинна десь бути, то відразу зрозуміли б, що то була просто розмова заради розваги.

— Оце ви так розважаєтесь? Трохи незвичайна розвага, коли не сказати зловісна. А від сказаного вами ви не підмовляєтесь?

= А чого б ми мали відмовлятись? — запитав Гертель. — Ми ж не дурні й не злодії, і ви повинні нам вірити.

— Я охоче зробив би це, якби гроші були тут.

— Але ж ми ще тут.

— Ви могли їх закопати десь у горах, адже часу у вас було досить. Нарешті ви наполягали їхати лише вдвох, відхилили мою пропозицію послати назирці за вами другу машину.

— Пане Зайтц, — мовив Гундлах, — цей звіт — підлий наклеп. Я тільки ще не знаю, для чого його на нас зводять, але докопаюсь до істини. Перш ніж читати далі, давайте з'ясуємо таку деталь: детективи не тільки підслуховували ваш телефон, як було домовлено, а й налаштували підслуховуючі апарати в приміщенні фірми. Адже ми з Гертелем розмовляли в одній кімнаті, а не телефоном…

— Зараз це вже однаково.

— А для мене ні. Та й для вас також. Ми маємо справу з протизаконним підслуховуванням, і воно триває. Підслуховуючі прилади ще десь тут, і все, що ми зараз говоримо, нелегально стає на бульварі Рузвельта магнітофонним записом.

— Але що ж це змінює? Вас обвинувачено, й від цього нікуди не втечеш.

— Ми передамо справу до суду, це промисловий шпіонаж.

— Ви й справді наважилися б у вашому становищі виступати перед судом? Юриспруденція цієї країни на дуже низькому рівні.

— Але ж ми повинні захищати інтереси нашої фірми.

— Ага, тепер ви повертаєте списа в інший бік, міняєте позицію і виставляєте аргумент проти аргумента.

— О ні! Закид, ніби ми хотіли привласнити гроші, це вигадка, яка грунтується на дуже хисткій підозрі. А беззаконне підслуховування — факт, який можна довести. Викличте спеціаліста з електроніки, нехай обстежить усі ваші приміщення й знайде вмонтовані тут мікрофони й мініпередавачі. Це й будуть наші докази… Якщо ж ми голослівно стверджуватимемо, що ВВВ веде промисловий шпіонаж на користь наших конкурентів з США, то опинимося на такому ж хисткому грунті підозрінь, на якому стоять зараз наші супротивники.

Досить переконливо сказано! Гундлах тріумфував, перевершивши в юридичних питаннях самого Зайтца — юриста за освітою. Докази Гундлаха були яснішими, точнішими, та й оперував він ними динамічно. Хоч він довго був журналістом, проте науку логіки засвоїв добре й тут міг би позмагатися з вченими юристами. Гундлаха варто було тільки добре притиснути, як оце тепер, і його духовна енергія миттю вивільнялась. Одночасно він, звичайно, відчував, що своїми влучними формулюваннями і професійною точністю висновків він багато чого втрачав в очах Зайтца. Люди ставилися до Гундлаха двозначно: його поважали, разом з тим не довіряючи, від нього були в захопленні і в той же час ненавиділи, хоч зараз йому дуже потрібна була їхня симпатія й підтримка! Саме через протиріччя його характеру він і потрапив у халепу: хотів здобути прихильність Гертеля, через те й повів оту нічну розмову, з якої тепер намагалися зсукати йому вірьовку… Немаловажну роль відіграла тут і явна безкомпромісність Зайтца в грошових справах, а також його бажання помститись Гундлаху за ту зухвалість, яка проявилася ще з самого початку у ставленні до нього, літнього чоловіка.

— Буде набагато краще, якщо ви не даватимете мені більше вказівок, — сердито мовив Зайтц, силкуючись промовляти голосом судді, хоч це в нього й не виходило, — Мені дуже жаль, але на вас падає підозра в заподіянні злочину. З цієї причини віднині до з'ясування справи вважайте себе звільненим від службових обов'язків! Те саме стосується й вас, пане Гертель.