Владимир Обручев – В нетрях Центральної Азії (страница 7)
Річка Ангирти, вгору по якій ми проїхали через північне пасмо Джаїру, спочатку звивалась по ущелині між гаями тополь, шелюги та різних кущів, облямованих заростями чию. Ми проминули самотню зимівлю киргизів — глинобитну фанзу серед обгородженого лужка. Біля фанзи підносилась піраміда з чорних кусків, виліплених з овечого і козячого гною; це був запас палива на зиму, заготовлений дбайливим господарем.
Тепер тут було пусто, господарі пішли на літування вище в гори, фанза провітрювалась, двері її були відчинені.
Далі кущі і гаї по річці порідшали, ущелина перейшла в долину. На одному з її схилів я помітив дивні заглибини-печерки і ніші, що тяглися одна над одною кількома ярусами на сотню кроків.
— Що це, теж зимівлі? — здивувався я; Лобсин засміявся.
— Таких нір у Джаїрі багато знайдеш, але ніхто в них не живе.
— Хто ж вирив їх? Люди чи звірі?
— Та хто його знає, Каміння якесь гниле, мабуть… В норах, якщо помацати його, воно розсипається, а вітер вимітає легкі частинки. В таких норах барани і кози взимку від пурги ховаються.
Я розглядав з подивом ці чудні западини в. жовто-рожевому камінні схилу. Вони були схожі на чашечки, які жуки вигризають в старому дереві, проте були далеко більші. В одних людина могла вільно сидіти, в інших навіть стояти згорбившись. Іноді дві або три ніші містились поряд, відокремлені лише кам'яним стовпчиком, а в глибині з'єднувались, і людина могла б розміститись на ночівлю, випроставшись, І найдивніше було те, що на самому схилі в тріщинах каміння закріпились дрібні кущики, жмутки трави, якісь квіточки, а в нішах їх зовсім не було. Не можна було повірити, що ні люди не вирубали, ні тварини не вирили ці нори в суцільному твердому камінні[4].
Години дві ми їхали долиною Ангирти, піднялись в її верхів'ях на рівну поверхню Джаїру, вже описану нами, спустились з неї в долину північного схилу і виїхали нею. знов на степ Долон-турген між Джаїром і Уркашаром. Заночували на річці Ушети серед чорних вітряних горбів і на другий день надвечір прибули в Чугучак.
Всю дорогу мене непокоїла думка, де заховати наш скарб в. Чугучаці. Найнята мною фанза в подвір'ї крамаря погано замикалась, в ній не було вікна, і вдень довелося б не зачиняти дверей. На подвір'ї бігали діти, ходили всякі люди. Кварц із золотом треба було стовкти і промити, робити це на людному місці, беручи воду для промивання з криниці, не можна було. Треба було негайно шукати собі більш відлюдну і зручну квартиру. Допоміг випадок. Тільки-но ми в'їхали в двір, розсідлали коней і зайшли в фанзу, прийшов господар будинку і сказав:
— Тебе тричі питав новий прикажчик, йому в терміновій справі треба бачити тебе.
Я, звичайно, відразу ж пішов на свою стару квартиру, залишивши Лобсина стерегти фанзу. На дворі старої квартири була метушня. Пакували крам, лагодили верблюжі сідла. Під повіткою стояло десятків два верблюдів. Прикажчик, побачивши мене, зрадів:
— Слава богу, що ви прийшли, Хомо Капитоновичу! — вигукнув він. — Чи не бажаєте повернутися на свою квартиру? Я не знайшов надійного помічника, тому сам поведу караван, місяців з два мене тут не буде, а при складі залишити нікого. Ви поживете тут, доки я повернуся назад, і склад буде під вашим наглядом. На вас я можу покластись!
Забув, негідник, як він нагально виселив мене 10 днів тому з квартири, хоча міг дати мені час підшукати нову. Але я не хотів пригадувати кривди, заподіяної мені, бо це мене влаштовувало. Тому я сказав йому:
— Гаразд, можу повернутися на старе попелище. Тільки приймати ваш склад не стану. Ви його замкніть і запечатайте, я буду жити як вартовий.
Він поморщився:
— Я сподівався, що ви могли б поки і продавати крам покупцям. Два місяці крамниця буде на запорі. Хазяям збитки!
— Ні, вже звільніть! Приймати від вас крам, потім. здавати вам. Знову будете перемірювати все. Уклінно дякую!
Він почав умовляти мене, але я не поступився, і йому довелось погодитись.
— Якщо так, приходьте завтра зранку, я в обідню пору хочу виїхати, — закінчив він розмову.
Другого дня я повернувся вранці: на свою стару квартиру. Караван уже почали в'ючити. Прикажчик при мені замкнув склад і, крім замків, привісив на клямках ще шнурочки і припечатав їх на папірцях своєю печаткою. Розпрощались по-дружньому, караван пішов, а через чверть години Лобсин привів наших коней, нав'ючивши на них моє убоге майно.
Ми замкнули ворота і тут розмістились. Подвір'я мало ту особливість, що через нього протікав невеличкий арик, тобто струмок, відведений з русла однієї з гірських річок, що стікають з гір Тарбагатаю і зрошують весь оазис Чутучака — його вулиці, навколишні сади і город, а також поля околиць міста. Таким чином, вода промивати золото була під. рукою, і ми могли не кваплячись без свідків виконати свою роботу. Проте треба було роздобути ще більшу ступку, щоб роздробити куски золотоносного кварцу. Я знайшов її у хазяїна заїжджого двору по сусідству, який вживав її, щоб дробити горох. В Китаї коней і мулів годують не вівсом, а польовим горохом, який роздрібнюють і розпарюють гарячою водою.
Ми покійно влаштувались в моїй колишній квартирі при складі. Спочатку відкрили глечик, привезений із золотого рудника. В ньому було дрібне золото, добуте китайськими рудокопами з кварцових жил Чий-Чу. Вони розмелювали кварц у великих чашах, — складених з кількох оброблених брил твердого граніту. Я забув сказати, що на першому руднику ми бачили таку чашу. Вона мала близько двох аршинів у діаметрі і по окружності борт висотою в четверть. Дрібні куски кварцу розмелювались кам'яним валом діаметром в піваршина і довжиною в аршин, який котився в чаші навколо вертикальної осі. Він був прикріплений до цієї осі одним кінцем, а до другого кінця його, в який була вставлена дерев'яна жердина, припрягали коня або віслюка. Бігаючи по кругу навколо чаші, тварина приводила в рух вал, який котився навколо осі і давив кварц. В чашу по жолобу надходила вода і потім разом з кварцовим піском і золотом виливалась через отвір в борту на похилу площину, яка являла собою те, що називається вашгердом золотошукачів, на якому під постійно текучою водою важкі зерна золота залишаються біля верхнього краю, а легший кварцовий пісок проходить далі.
На руднику Чий-Чу ми бачили таку саму кам'яну чашу, що складалась з чотирьох великих каменів; коло неї лежав і вал із залишком дерев'яної осі, а осторонь підносився чималий горб з жовтуватого кварцового піску, перемитого на цій примітивній золотодобувній фабриці.
Нам, звичайно, не потрібна була така фабрика, щоб перемолоти 18 кусків кварцу, викопаних у фанзі. Роздробити його в пісок ми могли у великій чавунній ступці, а промити біля арика в простому мідному тазі, надаючи тазові з водою і кварцовим піском обертального руху і зливаючи обережно воду з кварцом, залишаючи золото на дні.
Це ми й зробили за кілька днів. Лобсин товк кварц в ступці, а я промивав його коло арика, бо ще в дитячі роки бачив, як у Південному Алтаї промивають в тазу золотоносний пісок вільні старателі, та й сам брав участь у цьому.
В квартирі прикажчик залишив великий безмін, тож ми могли зважити своє багатство. В глечику виявилось тринадцять з чвертю фунтів золота, а з кварцу ми добули ще сім фунтів з лишком, отже, загалом скарб становив майже двадцять один фунт з половиною золота досить високої проби, судячи з його кольору. За нього можна було виручити майже 10 тисяч карбованців. Половини цієї суми було досить, щоб купити або спорудити собі будиночок і комору в пригороді Чугучака і мати оборотний капітал для закупки товарів, а на другу половину, що належала Лобсину, купити десяток добрих верблюдів, двоє-троє коней і почати вдвох караванну торгівлю в Монголії. Доки не повернувся прикажчик, треба було організувати все це. В Чугучаці я знав китайського купця, який потай купував золото в золотошукачів, що працювали в Тарбагатаї. Я відвідав його і домовився, що буду потроху приносити йому золото, щоб діставати гроші на витрати.
Поблизу двору, в якому ми жили, був досить просторий пустир з кількома великими деревами і напівзруйнованою фанзою. Його власник, що проживав у місті, погодився продати його недорого, а консул провів цю купівлю. Я найняв кілька робітників і спорудив будиночок, надвірні будівлі і комору, все це, звичайно, без витівок, з сирцевої цегли і з простим дахом, так що до половини літа все було готове. Лобсин поїхав на своє літування і, не поспішаючи, при нагоді купував добрих верблюдів; зрідка приїжджав до мене по гроші.
Коли повернувся прикажчик із своїм караваном, я переселився в свій будинок, а потім з'їздив в Семипалатинськ, де продав у відділку Сибірського банку частину золота, що ще залишилась, закупив різних товарів за готівку, а тому з великою» знижкою, і валкою повіз їх в Чугучак. На цей час, в половині серпня, літня спека спала. Верблюди на початку літа линяють, слабшають.
І добрі господарі бережуть їх, бо в цей час спини в них легко псуються при перевозці вантажів; в половині серпня вони вже вкриті новою шерстю.
Верблюди, закуплені Лобсином, відпочили, підгодувались. Ми спорядили караван з семи сильних верблюдів і наприкінці серпня, найнявши ще погонича монгола, вирушили втрьох в глиб Монголії. Ми не стали збувати крам російським і китайським фірмам у містах і великих монастирях, а повели торгівлю безпосередньо з монголами на їхніх кочовищах і в невеликих монастирях.