Владимир Обручев – В нетрях Центральної Азії (страница 45)
Хешан дізнався, що у нас є в продажу тканини для вбрання лам, дрібні предмети буддійського культу — курильні свічки, олія для лампад, мідні чашечки тощо — і побутового вжитку, і дуже зрадів з цього, а можливість обмінювати все це на старі рукописи і книги збільшила його радість з приводу нашого прибуття. Проте з різних натяків у його мові можна було зрозуміти, що торгуватися з ним доведеться вперто. Він був дуже задоволений, коли дізнався, що ми в китайському ямині Дунь-хуан ще не були і взагалі китайським властям про?воє прибуття і свої цілі не говорили. Очевидно, китайські і буддійські начальники тут суперничали один з одним у скуповуванні іноземної мануфактури.
Другого дня хлопці погнали тварин на пасовище в. сторону від печер, Лобсин залишився біля намету, а я з старшим ламою та кількома іншими ламами вирушив оглядати печери, яких виявилося значно менше тисячі. Вони розташовані кількома ярусами на стрімкому схилі пасма, складеного з досить м'яких порід, в яких не так уже й важко було викопувати або вирубувати великі підземні кімнати, викидаючи матеріал з них вниз по схилу. Не важко було помітити, що в печерах поєднуються споруди різної давності. У стрімкому, нерідко майже прямовисному, схилі цього пасма в одних місцях були ряди келій або кімнат різної величини з цілком відкритими дверними отворами, але різного ступеня цілості, тоді як в інших частинах чергувалися пачками жовтуваті нерівні пласти гірських порід, завтовшки в два-три аршини, виступаючи карнизами і відокремлюючи одно від одного рештки келій і залів з зяючими дверними отворами і стінами, на яких ще почасти збереглася штукатурка, побілка і кольорові фрески.
Це, очевидно, були найбільш давні печерні житла буддійських лам, молитовні приміщення і галереї з фігурами божеств, що уціліли ще як частина внутрішніх стін, тоді як передні або зовнішні чомусь завалилися. Гірська порода, яка складає це пасмо горизонтальними пластами різної товщини, мабуть, вивітрювалась досить швидко. Певно, спочатку руйнувалися зовнішні стіни (почасти, можливо, споруджені людьми на природних уступах обриву), і розкривалися кімнати і зали, які згодом доводилось залишати, викопуючи замість них нові глибше в горі, бо видно було, що зяючі отвори дверей вели ще далі вглиб, в зали, що стали неприступними без драбини. Проте в інших місцях всієї кручі, або лише в окремих ярусах серед таких нежилих уже келій, видно було отвори келій, що цілком збереглися, і в них можна було розглядіти фігури різних божеств, святителів і героїв неоднакової цілості.
Я обійшов для побіжного огляду цілий ряд зал і келій в приступних ярусах печер і домовився з старшим ламою, що він даватиме мені ще денного провідника, який знає всі приміщення і може також називати мені імена фігур та їх релігійне значення. Деякі з них були цілі, фарби збереглися свіжими і цілком, — це, певно, були ті, якими прочани найбільше цікавляться або шанують. Але. більшість фігур була в різній мірі зруйнована, їх фарби полиняли або зійшли, штукатурка кришилася або цілком відпала, так само як і частина їх вбрання і навіть членів.
Нагадаю, що в буддійських фігурах справжня скульптура — рідкість. Небагато які викарбовані з мармуру або іншого міцного матеріалу, або відлиті з металу, а більшість з них художники виготовляють з соломи (великі фігури) або іншого легкого матеріалу і потім облицьовують шаром гіпсу або навіть глини і розфарбовують. Цією легкістю виготовлення і пояснюється численність фігур (які. скульптурою назвати, звичайно, не можна) у всіх буддійських та китайських храмах. Дрібні ж фігури відливають з бронзи, і вони, як правило, пустотілі, або ж вирізують з дерева, або виліплюють з глини і випалюють і, якщо треба, розфарбовують.
Печери мають 4–5 сажнів завдовжки, 3–4 сажні завширшки і стільки ж заввишки. Навпроти входу в ніші стіни сидить велика фігура, сам будда, а збоку від нього стоять ще три фігури другорядних осіб або божеств, які в різних печерах неоднакові. «Крім цих печер, які називаються малими, є кілька печер вдвоє більших; в них фігури стоять не в нішах, а посередині і додаткові стоять позаду і по боках стін. Найбільша фігура називається Да-фу-ян і має 12–13 сажнів заввишки; ступня її ноги — 3 сажні завдовжки, а відстань між обома ногами внизу — 6 сажнів. Друга по величині — Джо-фу-ян — вдвоє менша, знаходиться в другій печері. Крім того, є дві лежачі фігури, одна Ші-фу-ян, яку оточують 72 дітей, її голова, кисті рук, що складені на грудях, і босі ноги позолочені, а вбрання червоне. Друга лежача фігура зображає жінку. Перед входами у великі печери і всередині їх поставлені фігури різних героїв, часто з звірячими обличчями; в руках у них мечі, змії; одні сидять на слонах, інші — на драконах. Коло великих печер і деяких малих висять чавунні дзвони, а в печерах стоять барабани. Річка, що тече біля печер, називається Шуйго і утворюється з джерел, які вибиваються в верхів'ях непрохідної ущелини, що прорізала кінець печерного пасма гір.
У деяких печерах попадалися фрески на стінах і склепіннях зал з розфарбованими фігурами, різними візерунками і цілими сценами, що дуже добре збереглися. Спеціаліст по буддійському культу тут міг би виявити, звичайно, багато інтересного. Але у мене не було ні вміння змальовувати фрески, навіть не такі складні, ні фотографічного апарата, щоб сфотографувати їх. Тому мені довелося обмежитися описом деяких сцен на фресках та поясненням їх, яке мені давали лами печер, л в кращих випадках старшина; тому за точність і правдивість пояснень я ручатися не міг. Я робив навіть грубі зарисовки інтересних фігур, записуючи пояснення лам, бо сподівався, що спеціалісти в Ермітажі розберуться в тому, що їх зацікавить. Цей матеріал доповнював ті предмети, рисунки і рукописи, які я хотів придбати в печерах і повезти з собою.
Огляд цієї групи печер зайняв цілий тиждень, причому два рази мене супроводив Лобсин, який, навперемінно з хлопцями, стеріг нам стан і ганяв на пасовища тварин. А вечорами — сутеніло вже о 6 годині вечора — я домальовував ескізи фресок і фігур, часто з допомогою кого-небудь з лам. Лами розглядали наші товари — мануфактуру, дрібні речі для культу та для хатнього вжитку, відбирали все, що хотіли б купити, і домовлялися про ціну.
Після цього старший лама повів мене в одну з камер, що була замкнена, і показав мені рукописи й книги, які погоджувався продати або, вірніше, проміняти на наші товари Місце зберігання рукописів було в одному з верхніх поверхів печерних галерей і не в камері, повітря якої через двері обмінювалося б з зовнішнім, а в такій, в яку можна було б проникнути, лише поминувши три камери одну за одною, тобто аж в глибині печер, де повітря на протязі століть не освіжалося і мало в собі тільки вологу, що збереглася з часу спорудження печер близько 1000 років тому, як запевняв старший лама. Він казав, що таке тримання стародавніх рукописів при не змінних умовах температури і вологи, при від сутності денного світла потрібне для того, щоб вони добре збереглися. Найголовніше сховище він мені навіть не показав, а привів у невелику темну залу, де на дерев'яних полицях лежали сувої рукописів різної довжини і товщини, які, очевидно, відібрав з головного сховища сам старший лама і пропонував для продажу. Само сховище, як розповідав старший лама, складається з п'яти великих, цілком сухих кімнат, в які ніколи не просочується вода, завжди буває однакова прохолодна температура. У кімнатах на простих дерев'яних полицях, на деякій відстані від стелі, підлоги і стін, лежать сувої рукописів у певному порядку. У сховище лама ходить зрідка і тільки рано-вранці в тихі дні, причому послідовно спочатку в першу ззовні камеру, де чекає кілька хвилин, протягом яких виголошує певні молитви, потім у другу з таким самим вижиданням і, нарешті, в останню, де також чекає деякий час, не доторкаючись до рукописів.
— Ці правила вижидання, — сказав лама, — встановлені з давніх пір, щоб людина встигла звільнитися від теплого або холодного повітря і вологи, які несе на своєму одязі і на собі, а також від поганих думок.
— То як же ти заходиш? — спитав я його. — Адже в камері темно?
— Я несу з собою маленький ліхтар, з тих, якими у нас користуються в свята нового року. Він з промасленого паперу з написаними на ньому тушшю молитвами, які треба прочитати в кожній камері, щоб відігнати злих духів, які намагаються проникнути разом зі мною в сховище благочестивих думок і величних висловів Будди.
Я скористався з нагоди і сказав, що можу продати йому маленький ліхтар із стеклами, які не можуть зайнятися і викликати пожежу в сховищі, як промаслений папір, і підпалити сухі сувої рукописів, небезпечні в пожежному відношенні.
— А що горить у цьому ліхтарі? — спитав лама.
— Тверда біла горюча речовина, що називається стеарином, яку у нас роблять з баранячого сала, — пояснив я йому. — Воно не спливає, не марає рук, як сало китайських свічок, не проливається, коли несеш ліхтар у руках, як олія в світильниках, що горять перед зображенням Будди у ваших кумирнях.
Лами ще ніколи не бачили російських стеаринових або воскових свічок. Їм стеаринові більше сподобались і вони зраділи, що я можу продати, вірніше, обміняти на рукописи, півсотні таких свічок. Слід зазначити, що я — відповідно до попиту монгольських і китайських покупців — возив із собою стеаринові свічки і не звичайні тонкі та довгі відомої у нас фабрики Жукова, а більш короткі і товсті, що використовувались для ліхтарів у залізничних вагонах, а для монгольських кумирень також товсті церковні воскові свічки і маленькі парафінові, що виготовляються для дитячих ялинок.