Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 71)

ПРОФЕСОР: Ну завжди...

ГУФНАҐЕЛЬ: Нагадую параграф номер 137-б нашої Революційної Теорії.

ПРОФЕСОР: 137-б? Авжеж. Так. Звісно. Згідно із цим параграфом моя свідомість є свідомістю буржуя, тобто свідомістю, зіпсутою в зародку класовими утисками, тобто все, що я відчуваю й думаю, є збоченим, хворим, звироднілим, фальшивим і помилковим... Унаслідок цього та певна тривога, яку я відчуваю, також збочена, цілковито зіпсута в зародку, і я маю викинути це із себе, позбутися цього, видалити, випхати... В-е-е... ве-е-е-е.... Ве-е-е і знову ве-е-е!

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк! (Копає його.)

ПРОФЕСОР: Дякую! Уже легше! Дякую! (Потирає сідниці.) О, як я себе ненавиджу!

ГУФНАҐЕЛЬ (понуро): Ненавидиш... буржую?

ПРОФЕСОР: Ненавиджу!

Але цю мою ненависть я теж ненавиджу!

Бо вона моя! Із мене! Хто ж це ненавидить?

Я, я ненавиджу! Я, буржуй!

Я, витвір хворої патологічної системи.

Я, наріст нездоровий. Болість, виразка,

Роз’їдена гріхом суспільним аж до кістки.

Отож ненавиджу себе... але ненавиджу

Мою ненависть... і знов ненавиджу

За те, що я ненавиджу ненависть, яка ненавидить

Мою ненависть... і я блюю, блюю, я... ве-е-е!

ГУФНАҐЕЛЬ: Прогнилий гниляк...

ПРОФЕСОР: Якби я міг себе... викинути...

ГУФНАҐЕЛЬ:

Хробаче, тішся, ми тебе затопчемо,

Революція ліквідує тебе.

ПРОФЕСОР: Знаю. Дякую. О так!

ГУФНАҐЕЛЬ: Революційні події тривають.

Перший етап, як я вже сказав: пробратися в саме осердя буржуазії. Готово.

Другий етап: нав’язати контакт із верствою пригноблюваних.

Це триває. (Тихше.) Вони впізнали мою ногу! Знають, що я їхній!

Третій етап революційних подій: розбуркати всі підривні елементи з метою спричинити суспільний переворот. Триває. Треба визнати, я мав непогану ідею з тими мішками! Мішки створюють атмосферу конспірації й анархії, мусять полегшити визволення прихованих токсинів цієї структуральної фази історичного процесу. Ви це побачите!

ПРОФЕСОР: Ве-е-е! (Гуфнаґель копає його.) О, дякую!

ГУФНАҐЕЛЬ: Інтелектуали діляться на дві категорії: ті, хто не дістали копняка в задок, і ті, хто дістали копняка в задок. Оті другі — є розсудливішими.

ПРОФЕСОР: Щиро кажучи, Юзефе, ваші дії здаються мені, як то мовиться, безглуздими, ідіотичними, непритямними, і ви, Юзефе, є для мене вкрай примітивним, а водночас скаженим плебеєм, напівінтелігентом, невігласом і взагалі... тому, як бачите, Юзефе, мені не бракує клепки, щоби триматися здаля від цих ідіотичних ініціатив... Але хто це так мислить? Я. А хто я? Я, збочений у зародку класовими утисками. Я, буржуй. Я, класовий ворог. Отож-бо моя думка про вас, Юзефе, і про вашу революційну діяльність мусить бути виблювана мною разом зі мною, разом зі мною, разом зі мною. Ве-е-е!

Ве-е-е!

Ве-е-е!

Виходять до бальної зали.

Тиша.

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): На... на-а-а-аго...

Заходить Фіор.

ФІОР: Тихо.

Спокій.

Зрозуміти...

Збагнути...

Обміркувати...

Тиша. Спокій. Ніщо не ворушиться.

АЛЬБЕРИНКА (крізь сон): На-а-а... на-аг...

ФІОР: Що це вона?

Тиша.

Ніщо не ворушиться і мчить усе

Сторч уперед...

Тиша.

Куди?

Рвучкий вітер, світло змигує, вікна хряскають.

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): На-а-а-аг...

Із двох боків сцени виходять Шарм і Фірулет у плащах і циліндрах, із пістолетами, тут-таки Злодюжки на повідцях.

ШАРМ і ФІРУЛЕТ: Вогонь! (Стріляють, схибили, міняються місцями, уклони.) Вогонь! (Стріляють.)

ФІРУЛЕТ: Пас.

ШАРМ: Пас.

Кидають пістолети.

Підходять одне до одного зі Злодюжками на повідцях.

ШАРМ: Клятий... убити тебе, убити, убити...

ФІРУЛЕТ: Клятий... убити тебе, убити, убити...

ШАРМ: Знищити тебе...

ФІРУЛЕТ: Убити тебе...

Вдивляються один в одного.

ШАРМ: Я наче в дзегкало стгіляю...

ФІРУЛЕТ: Я наче в дзеркало стріляю...