Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 70)

ФІОР: Га?

АЛЬБЕРТИНКА: Наг...

КНЯЗЬ: Вона дгімає, бо вчога була з Шагмом на вечегі: соус лангедок, вегшкове субісе і щось їй там магиться...

КНЯГИНЯ: Магиться, магиться, але могла би магити пго щось інше... Нагота, я пегепгошую, яка ще нагота! Нагота, шановне товагиство, є демагогічною, пгосто-таки соціалістичною (гучно), бо що оце було б, якби нагодні маси викгили, що наша сгака така сама, як їхня?

ФІОР: Га?

КНЯЗЬ (гучно): Звісно, Фегнанда деколи має гацію, бо щоб оце було, якби вони довідалися, що наші сгаки не набагато відгізняються...

КНЯГИНЯ (гучно): Саме сгаки, підкгеслюю, саме сгаки! Бо якщо говогити пго гуки, ноги, взагалі пго кінцівки або обличчя, то там погода більш помітна. Але сгаки! (Лакеєві.) Яне, ану хутенько вичистіть мені чегевички!

КНЯЗЬ (гучно): Щоправда, тгапляються і в нашій сфегі обличчя гігші від сгаки. (Лакеєві.) Наглянсувати й мені. Кугява.

КНЯГИНЯ (гучно): Це теж пгавда, тгеба визнати, Маугіцію. Пгошу дуже, маестго теж має запогошені носаки. (Лакеєві.) Вичистити!

Лакей починає чистити взуття Панів.

КНЯЗЬ: Уявіть, маестго, у мене є кузен, який длубається в носі. Отож цікава гіч, якщо хтось знає — це гегцог де Конконбге де ла Кулле де Годалез, отож його длубання в носі є гегцогським длубанням — і тоді все в погядку.

КНЯГИНЯ: Однак якщо хтось не знає, що це гегцог, тоді вже його длубання в носі стає вульгагним.

КНЯЗЬ: О, саме так! А це схиляє мене до пгипущення, що агистокгатія не має жодних особливих гис, які відгізняли б її від нагодних мас, окгім єдиної, пготе вигішальної, а саме: що це аристокгатія. Що ж воно таке, шановне товагиство, ця Агистокгатія? Агистокгатія — це агистокгатія й нічого більше. Пгошу зауважити, напгиклад, що я нічим не ліпший від своїх лакеїв, і навіть, que sais-je, може, й гігший, адже це таємниця полішинеля: я гозумово обмежений невіглас, лінюх, бовдуг, згештою зануда і кгетин, ненажега, ласун і віслюк. А моя дружина є — tout le monde le sait![26] — скінченою ослицею. А все ж таки я князь Гімалай. І мій кгетинізм є, хай би як там було, чиїм кгетинізмом? Кгетинізмом князя Гімалая. А кгетинізм якогось там, скажімо, пана Кнапка, так і залишиться кгетинізмом пана Кнапка, tout couht[27], на це гади нема... і в цьому вся гізниця!

КНЯГИНЯ: Святі слова, Маугіцію! Святі слова! Та пгошу всіх до зали, пгошу, пгошу!

КНЯЗЬ: Пгосимо на висоті!

Виходять Князь і Княгиня, Фіор, а також Замішковані, крім Професора й Гуфнаґеля. Гуфнаґель підсуває Лакеям ногу.

ПРОФЕСОР: В-е-е...

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк.

ПРОФЕСОР: Ве-е-е-е.

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк...

Тиша.

ПРОФЕСОР: Ходімо вже до зали, ве-е-е-е...

ГУФНАҐЕЛЬ: Хвилинку. Спочатку туфлі. Дайте-но і ви ногу. (Лакеєві.) Ваксувати!

ЛАКЕЙ: Глянсувати!

ПРОФЕСОР: Навіщо це глянсування? (Таємниче.) Що ви, «пане графе», затіяли? Які у вас, «пане графе», справдешні плани? Юзефе! Я ваш спільник, Юзефе, я вас привів до замку, я представив вас як славетного коняра, графа Гуфнаґеля... але — обережніше! Обережніше заради Бога милосердого, тобто без Бога — Бога не існує!

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк.

ПРОФЕСОР: Копняк копняком, але я мушу щось знати, бо якщо, то ве-е, ве-е-е, ве-е-е-е, виблюю... виблюю вас, Юзефе, себе, замок, усю околицю разом із Земною кулею і Чумацьким Шляхом, з усім безмежжям неба у моїй блювоті, космічній, метафізично-фізичній і феноменологічний...

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк (дає йому копняка в задок).

ПРОФЕСОР: О, мені вже легше! Дякую! (Довірчо.) Але ви, Юзефе, вважайте, щоб вас не впізнали!

ГУФНАҐЕЛЬ (до Лакея): Глянсувати!

ЛАКЕЇ: Ваксувати!

ГУФНАҐЕЛЬ: Ваксувати!

ЛАКЕЇ: Глянсувати!

ГУФНАҐЕЛЬ (вслуховується в музику із сусідньої зали): Як цей вальс занурює у мрії, гей-гей!

ПРОФЕСОР: Ходімо вже! Годі цього!

ЛАКЕЙ І: Цей-во! Не пхайся! Пильнуй свою ногу!

ЛАКЕЙ ІІ: Не варнякай, бо що з твого варнякання? Гівно!

ЛАКЕЙ ІІІ: Чия це нога?

ЛАКЕЙ І: То цього нового, цього графа, що на конях скаче.

ЛАКЕЙ ІІ: То велика нога... цей-во... хто подумав би, узагалі не графська... здоровецька... акурат як наші, тю...

ЛАКЕЙ ІІІ: Велика нога. В сам раз, як наші. Диви-но!

ЛАКЕЙ ІV: Пуцуй, не варнякай, гівно!

ГУФНАҐЕЛЬ (Професорові, щоби зберегти умовності перед Лакеями): А скільки, власне кажучи, кріселок має тепер лорд Блоттон?

ПРОФЕСОР: Лорд має, якщо я не помиляюся, загалом чотирнадцять кріселок.

ЛАКЕЙ ІІ: Цей-во, диви-но, ця нога щось вертиться!

ЛАКЕЙ І: Вертиться?

ЛАКЕЙ ІІ: Начебто підпихає мене. Диви-но!

ЛАКЕЙ ІІІ: Щось так якось ворушиться... ніби підпихає, чи що?

ЛАКЕЇ: Е-е-е-е! Що там з тією ногою?

ПРОФЕСОР: Однак через те, що два кріселка він відступив леді Естлі, лорд начебто має вже лише дванадцять кріселок, ве-е-е-е!

ГУФНАҐЕЛЬ: Отож наш дорогий лорд Блоттон має не більше, ніж дванадцять кріселок?

ПРОФЕСОР: Ве-е-е-е-е-е-е!

ЛАКЕЙ ІІ: Цей-во! Хлопаки! Бігме, пізнаю! Бігме, то Юзьова нога! Бігме, то Юзик!

ЛАКЕЙ І: Юзик?!

ГУФНАҐЕЛЬ: А я гадав, у лорда щонайменше шістнадцять кріселок.

ПРОФЕСОР: Він мав би й шістнадцять, якби не презентував два маркізові Піту, два, як я вже казав, леді Естлі. А я ве-ве-ве... я ве-е... ве-е... вправо. В-е... вліво. Блюю й блюю. В-е-е. Млоїть. Нудить. Блювота. Ве-е. Ве-е. Уширш і вдовж, углиб і навскіс. Блюю й блюю. Ве-е-ве-е. Яка нудота, як нудить, як млосно, ригаю, блюю, блювота, блювота абсолютна, радикальна, універсальна, космічна, фізична, метафізична, всевладна, всеохопна, блювота, блювота, блювота, блювота!

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк! Копняк! Копняк! Зараз, тільки ногу вивільню! (До Лакеїв.) Геть! (Лакеї відходять, Гуфнаґель копає Професора.) Є!

ПРОФЕСОР: Ох! Бог заплатить! Тобто хтось заплатить, але не Бог. Бога нема. Є ситуація. Я в ситуації. Мушу вибирати. Я вибираю революцію. Мені вже легше. Революція!

ГУФНАҐЕЛЬ:

Так, революція!

Революція пролетаріату!

ПРОФЕСОР: Революція, але ви, Юзефе, не викажіть себе! Бо я відповідаю. Я вас, Юзефе, сюди привів!

ГУФНАҐЕЛЬ: Вас б’ють дрижаки, професоре? Це лише підтверджує, що ви не маєте довіри до революційних подій. Довіра до революційних подій є неодмінною запорукою успіху тих-таки революційних подій. Революційні події поділяються на етапи та розгортаються за планом. Перший етап: пробратися в саме осердя аристократії й буржуазії. Це вже готово!

ПРОФЕСОР: Готово, готово, та якби вийшло на яв, що ви, Юзефе, колишній камердинер князя і вас звільнили зі служби за непокору приблизно шість років тому... а потім ще п’ять років в’язниці за політичну агітацію...

ГУФНАҐЕЛЬ: Страшно?