Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 64)

ПАНСЬКА ГРУПА (piano, crescendo): Кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона...

ПРОФЕСОР: Ве-е-е...

ПАТРОН: Печія. Підвищена кислотність. Пересит...

КНЯЗЬ: Так-так, шановне товагиство, святі слова, я сам відчуваю на висоті, і моя дгужина теж щось на згазок пегеситу, надмігу, пегеїдання, що наче, так би мовити, як би ото висловитися... забагато: забагато бісквітів, кгемів, тужугок, тістечок, модисток, куафегів, компотів, комігчиків, десегтів, вегшків, підливок, соусів, лакеїв, екіпажів, ґудзиків...

ПРОФЕСОР: Ве-е-е!..

КНЯЗЬ: От власне! Ви, пгофесоге, пгосто-таки в мене з язика зняли!

КНЯГИНЯ: Якась нестгавність у повітгі.

ГЕНЕРАЛ: Переповнення.

ПАТРОН: Переїдання.

МАРКІЗА: Сю-сю-сю.

ПРЕЛАТ: Ох, що ж то за час! Господи, змилуйся над нами!

КНЯГИНЯ. Уся надія на нашого маестго! Маестго, будь ласка, освіжіть нам моду! Освіжіть чоловічий силует і дамський!

ФІОР (замислений):

Освіжити

дамський силует

і чоловічий?

ПАНСЬКА ГРУПА: О так, о так, о так!

ФІОР: Легко сказати!

Легко сказати: запровадь нам нову моду!

Вигадай нові моделі! Нові? Але які?

Мода... Мода не може йти всупереч часу!

Мода — це час. Мода — це історія!

Хіба я помиляюся, коли кажу,

Що мода — це історія?

КНЯЗЬ: Це істогія!

ПАТРОН: Історією мода є!

ГЕНЕРАЛ: Так, це історія!

ГУФНАҐЕЛЬ: Історія!

КНЯГИНЯ (Князеві): Чи спгавді мода — це істогія?

КНЯЗЬ: Так, мода — це істогія!

ПАНСЬКА ГРУПА (здіймаючи руки вгору):

Історією... мода... є!

Мовчання.

ФІОР: Історією...

Я Фіор! Я модельєр! Так, я Фіор!

Надати новий людині вигляд! А який?

О, як легко було старим майстрам творити!

А нині так обтяжливо...

Що буде за п’ять років, за десять, за п’ятнадцять? Що час нам принесе? Як час летить...

О, як мене мордує час, якого я не знаю!

Майбутність криється у цьому сьогоденні...

Ці загадкові форми!

Росія... Англія... Морська політика... Делькассе[24]... Балкани... Соціалізм... Кронпринц... Куди? Як? У якому напрямку? До чого? Яку ж холошу я мушу запропонувати, коли не знаю, чи за десять років існуватимуть холоші? А може, з пір’я чи з металевих кульок буде цей костюм майбутнього? Майбутність...

Майбутність чорною дірою є, час незбагненний.

Історія позбавлена обличчя!

ПАНСЬКА ГРУПА: Історія позбавлена обличчя!

КНЯГИНЯ: Пані й панове, вшануймо ж на висоті муки твогця нашого, невичегпного творця...

ФІОР: Як цей час летить! Будь ласка, наприклад, отака лавка. Начебто стоїть нерухомо. А таки мчить! Мчить та й мчить... але куди?.. Ну? Куди? В якому напрямку і до мети якої?

Усе навколо мчить і мчить, о Боже всемогутній!

ГУФНАҐЕЛЬ (співає):

Бо це галоп, галоп, галоп!

Хлистом раз-два, хлистом два-три!

Лише галоп у голові...

Гей-гей, галоп, який там клус!

Галопом я завжди лечу,

Гей, у галоп на раз-два-три,

Гей-гей, галоп, о ти мій сон!

Гей-гей, галоп, мій звичний стиль!

ПАНСЬКА ГРУПА (вражено): Кріселка лорда Блоттона...

КНЯЗЬ (дещо шокований): Що? Галоп? Ну, власне! Як то мовиться, кому що, а кугці пгосо!

КНЯГИНЯ: Наш догогий ггаф вносить у нашу песимістичну гозмову нотку спгавжнього спогтивного оптимізму! Мегсі! Мегсі!

ГУФНАҐЕЛЬ: Я не звик падати з сідла. Ні, не звик падати з сідла. Галоп — це мій коник, моя пристрасть! Даруйте, маестро, але я не поділяю вашої стурбованості. Ця лавка? Мчить? Галопом? Не знати куди? То й що? Підсідаю, мчу, галопую! Історія? Мчить? Галопує? То й що? Підсідаю, мчу, галопую! Я не звик падати з сідла!

ПРОФЕСОР: Ве-е-е...

КНЯГИНЯ (Професорові): Не перебивайте, будь ласка!

ГУФНАҐЕЛЬ: Уся штука в тому, щоб міцно колінами й стегнами, віжки трохи попустити і — хлистом! Я запропонував би навіть певну ідею для маестро — щодо цього модного дефіле...