Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 66)

Торкається до лавки.

Куди прямуєш, лавко?

До мети якої отак ти, немов шалена, преш? У що?

Куди?

До чого?

О, все, все, все, дерева й камені,

Будинки й храми, земля та небо, все,

Мов у галопі кінь! Не ворушитимусь!

У статую перемінюся, щоб загальмувати

Цей біг!..

Стоїть нерухомо.

Можливо, спиниться цей біг...

Патетично, здіймаючи руки вгору.

Дарма! Дарма!

Я сам теж мчу! Лечу! Я галопую!

Я у галопі кінь!

Грім.

Фіор виходить.

ЛАКЕЇ (розлючено):

Рвати!

Душити!

Громити!

Вирізати!

Роздирати!

Добивати!

І галоп, галоп, гоп-ца-ца!

І галоп, галоп, гоп-ца-ца!

Завіса

Акт ІІ

Вхідна галерея замку Гімалай, ліворуч вхід до бальної зали, углибині подіум для модного дефіле. Князь і Княгиня зустрічають гостей, Лакеї.

ГОСТІ (заходячи):

Ах-ах, ах-ах-ах, бал то є бал!

Ах-ах, ах-ах-ах, ото мені є бал!

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ:

Ах-ах, ах-ах-ах, вітаю вас, вітаю вас!

Ах-ах, ах-ах-ах, кланяюся, кланяюсь!

Заходить Шарм у мисливському костюмі, веде Альбертинку в плащі, а також Злодійчука на повідці, який підстрибує і нюшить; Шарм обвішаний кількома коробками з дамськими туалетами.

КНЯЗЬ (до Лакеїв):

Гей там, вікна!

Осінь, гей, осінь!

КНЯГИНЯ: Пготяги жахливі!

КНЯЗЬ: Це, слово честі, Шагм.

ШАРМ: Неважко здогадатися. Як ви тут, мамо? Як ви тут, батьку? Багато гостей?

КНЯГИНЯ: Багато на висоті. Як ся маєш, Шагме, здається, ти знову пгоггався по саме нікуди, але скажи мені, що це за індивідуум на повідці, сподіваюся, не пес? Я гішуче забогоняю пгиводити псів на мої бали!

ШАРМ: Таж хіба не видно, що цей пес гадше умовний? Це гізновид лакея в дикому пегвісному стані, а тгимаю я його на повідці, бо це безпечно, інакше він міг би щось поцупити. Дозволь, мамо, дозволь, тату, оце мадемуазель Альбегта Кгзек, донька кгамагя з Гинку...

КНЯЗЬ: Mes hommages![25] (Убік.) Пготе я не дуже гозумію, в якій голі ти пгиводиш сюди цю кгамагівну. Мабуть, у голі, я пгипускаю, кокотки...

КНЯГИНЯ: Позбав нас цього!

ШАРМ: Одгазу скандал. Авжеж, я не запегечую, соус cапгісті, що справив їй цей капелюшок, а Фігулет, який завжди мусить наслідувати мене, зафундував їй оці туфельки, і взагалі ми зафундували їй се і те з гагдегоба. Але вона нагазі не хоче приймати коштовні пгикгаси, не кажучи вже пго чеки, тож вона не є кокоткою. Уся штука в тому, що це моделька, гозумієш, тату, я підсунув її Фіогові для дефіле. Фіогові потгібна моделька, щоби пгезентувати свої витвоги. А вона зггабна. Пгинагідно побачить замок... освоїться... Печія. Хандга. Владиславе, ін’єкцію! (Владислав робить йому ін’єкцію.)

КНЯГИНЯ. Пгошу, тю-тю-тю, пгошу. Якщо ця кокотка є моделькою, то в голі модельки вона може бути й кокоткою, тю-тю, пгошу-пгошу на висоті, тю-тю!

КНЯЗЬ: Тю-тю-тю! (Збоку до Альбертинки.) Мі-мі-мі! Ням-ням!

КНЯГИНЯ: Мовчи!

Заходять Патрон і Генерал у мішках, із яких стирчать лише голови. На обличчях маски.

КНЯГИНЯ: Оце вже мені масочки!

КНЯЗЬ:

У тих ото мішках

Секгет майбутності ховається!

РАЗОМ:

Ах-ах, ах-ах-ах, бал то є бал!

Ах-ах, ах-ах-ах, вітаємо, вітаємо!

ПАТРОН (підстрибуючи): Гням хауту купоту лу!

ГЕНЕРАЛ (підстрибуючи): Мнютубабунемму-у-у-у...

ПАТРОН: Бу-у-у! Плап!

КНЯГИНЯ: Боже!

КНЯЗЬ: Коголево моя, це вони так намагаються збегегти інкогніто! Ха-ха!

КНЯГИНЯ: Ага-а!..