Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 62)

О ти мій сон, чарівний сон!

О ви, о ви, чарівні сни...

Ах, зубки мої, ах, губки мої, ах, язичок мій, так-так, мій, бо він не твій.

Ах, вушка мої, ах, оченята мої, ах, пальченята мої, ні-ні, це не твої.

Ах, декольте моє-є-є,

Воно моє, а не твоє,

О ти мій сон,

О ти мій сон...

Чарівний ти мій сон!..

ШАРМ: Чагівний ти мій сон!

Якщо я вже мав честь вам відгекомендуватися, то чи вільно буде мені пегепочити хвилинку на цій лавчині біля вас, на якнайбільше догечній відстані?..

АЛЬБЕРТИНКА: Будь ласка!.. Пан граф такий ласкавий! Що це? Я спала? Що мені снилося?... Начебто рука... (Присоромлено.) О-о... Такий сон! Рука начебто якось отак... (Крадькома підозріло зиркає на Шарма, торкається до декольте...)

ШАРМ (сконфужений): Це, власне, той злодюжка...

АЛЬБЕРТИНКА: Злодюжка?

ШАРМ: Хіба ви нічого не знаєте?

АЛЬБЕРТИНКА: Що? Спека. Я заснула й бачила такий сон... Рука (підозріло дивиться на Шарма). Але чого ви тут, графе, сидите, що воно вам, графе, нащо ви поряд із такою, як я?..

ШАРМ: Чи мені таки буде дозволено згобити легковажний натяк і зав’язати з вами щось на кшталт пегелітного флігту а la papillon[19]? Щопгавда, les femmes[20] — це наче соус Бельмонто! Ліпше не зловживати. Важкостгавні! Владиславе, скільки в мене на гахунку?

ВЛАДИСЛАВ: У вас двісті п’ятдесят сім, а у пана барона Фірулета двісті п’ятдесят шість.

ШАРМ: Ну, власне. Печія. Нудьга.

АЛЬБЕРТИНКА: О-о-о!

ШАРМ: Посмак!

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Пеге́сит. Нежить. Статистика й міггень. Закон великих чисел.

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Якщо ми вже тут сидимо на лавочці у затінку, я не бачу іншого виходу, ніж запгосити вас до «Максима». Якщо я досі зношу жінок, то тільки фагшигованих, і то їжею з гагного гестогану. Жінка з добгою пулягкою всегедині таки смаковитіша, ніж та сама жінка, наповнена, я сказав би, пгосто кагтоплею або ггечаною кашею. Запгошую вас до «Максима». Скажімо, устгиці, фагшиговані лангустами, стгаусячі яйця а la cocotte, квітка з лосося, майонез, дгозди...

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Владиславе, піґулку! Але ми маємо надію, пги світлі, пгиглушеному кгивавим абажугом, пги п’янких звуках циганських музик, ох-ох, закуски і вакханки... кгов піниться газом із шампанським, циганські тгелі, агомат твої чуття гозпалює, я нахиляюся — ти відсуваєшся, я нахиляюся — ти відсуваєшся, eвое-евое[21], я нахиляюся — ти відсуваєшся, евое-евое, я нахиляюся — ти відсуваєшся, га, я-а-а-а... Цигани, устгиці, я починаю тебе...

АЛЬБЕРТИНКА: О! Роздягати?

ШАРМ: Таж ні! Не гоздягати! Одягати! Муфточка із кготячих хвостиків від Вольфа!

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Панчішки з пагизького туману.

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Панталончики гожеві з пінкою!

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Буггундська спідничка, кгем абгикот!

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Блузочка з ггибочками під соусом пговансаль....

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Капелюшечок на овочевій подушці!..

Темніє, вітер, буря.

Грім.

АЛЬБЕРТИНКА: Графе! Ти одягаєш мене замість роздягати!

ШАРМ: Пагдон? Пагдон? Пагдон?

АЛЬБЕРТИНКА: Хіба не бачиш?

Я під сукенкою моєю

Зовсім гола!

Я гола!

Грім.

ПАНСЬКА ГРУПА (прокидається, piano, crescendo[22], драматично): Кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона... (Завмирають.)

ШАРМ (очманілий): Пеньюаг з мегеживом, обшитий хутгечком сгіблистого осіннього лиса, або дезабільє із шовку-сигцю з шотландською гюшечкою...

АЛЬБЕРТИНКА: Нагота... Наготи хочу!

Грім.

ПАНСЬКА ГРУПА (piano, розпачливо): Кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона... (Завмирають.)

ЛАКЕЇ (дико): Гу-у-у-у-у-у-у-у-у! (Вітер).

Альбертинка тікає.

ШАРМ (очманілий): Упегше таке бачу: жінка воліє, щоб її гоздягали, замість одягати...

ПАНСЬКА ГРУПА: (fortissimo[23], дико): Кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона!

Заходить Фірулет зі Стрільцем.

ФІРУЛЕТ (атакуючи Шарма сміхом):

Ха-ха-ха-ха — ха-ха-ха-ха!

Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!

ШАРМ (захищається):

Ха-ха-ха-ха — ха-ха-ха-ха!

Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!

ФІРУЛЕТ: Утекла! Га? Мої співчуття! А це поразка, ха-ха! Три без фігури!