ВЛАДИСЛАВ: Завжди-презавжди.
ШАРМ: Дай-но того злодійчука. (Владислав виводить Злодійчука на повідці із-за куща). А чого ти його отак, на повідці?
ВЛАДИСЛАВ: Та бо ж він під судом був. Для певності.
ШАРМ: Ну, гагазд. Чи ти втлумачив йому в голову, що тгеба гобити? Повтогюю ще газ. Вона сидить. Як завжди, на тій лавчині, чекає на пгиятельку. На мій знак цей злодюжка закгадається ззаду і хап... щось там цупить у неї — сумочку або хустинку... Тоді я — хап злодюжку і пгедставляюся... ба, ба, звісно. Ясна гіч, за такої ситуація я не тільки маю пгаво, а й пгосто зобов’язаний пгедставитись... А потім запгошую її на вечегю — і побачимо, ха-ха-ха, Фірулетову магмизу! Куплю їй муфту.
ВЛАДИСЛАВ: Усьо так і буде, з вашої ласки...
ШАРМ (начебто присоромлений): Знаєш, Владиславе, ти згозумій, ти збагни, не май мені за зле, я спгавді не хотів би вдаватися по допомогу такого поганця, але не бачу, спгавді не бачу, гозумієш, Владиславе, ну як міг би я, особа з моїми манегами, з товагиства, з моїм виглядом, як я можу отак пгосто зачепити якусь кізочку на лавочці під хгамом... Бо якби це була кокотка або віконтеса, або гегцогиня, або балегинка, або заміжня, або актгисулька — то інша гіч... Але ж не можу я зачіпати таку козу! На лавочці! У сквегі! Навіть не знаю, як я міг би вклонитися їй з дистанції у десять кгоків! Ce n’est pas mon genre[18], ти, гозумієш, Владиславе! А такий кгимінальник і бгодяга може, йому однаково, може не пгосто підійти, не будучи пгедставленим, а й навіть добгатися до її гагдегоба або й до погтмонетки! Пгошу дуже! Я не можу! Він може. Дивний якийсь, напгавду, устгій у пгигоді: я не можу, він може. Отож, ти гозумієш, Владиславе, коли він її... пгодегустує, тоді я вже матиму пгивід до знайомства. А потім куплю їй муфточку й кольє. Ти гозумієш, Владиславе?
ВЛАДИСЛАВ: Усьо так і буде. О-хо-хо, йде! (Ховається разом зі Злодюжкою за кущ.)
Акорд органа.
Із храму виходить Альбертинка разом з Батьками.
МАТИ: Проповідь нашого прелата, яка ж вона, ця проповідь нашого прелата, ох, оце вже мені проповідь, така вже проповідь... Альбертинко, тримайся струнко!
БАТЬКО: Дощу не буде, але сонце теж щось наче... отак... якось... теє...
МАТИ: Цього року кучерики трохи спадають на лоба. З буклею над вушком. Ти бачила, Тинко?
БАТЬКО: Сонце того... теє.. бо й дощу не-е...
МАТИ (до Альбертинки): Що ж ти так ногами кривуляєш, ну чого ти так отими своїми ногами все кривуляєш і кривуляєш? Тинко! Каро Божа! Люди дивляться!
БАТЬКО: Гей! Поглянь, мамо! Бачиш отого, отам?..
МАТИ: У фраку?
БАТЬКО: А бодай би я тріс! Це Шарм!
МАТИ: Шарм? Шарм? Шармусь? Шармулик? Глянь, Тинко, ні, не дивися, що тобі до того, дивися прямо перед собою, каро Божа!
БАТЬКО: У фраку! Знати, прямо з казино, але, мабуть, не до храму, ги-ги-ги!
МАТИ: Що ти, Тинко? Лишаєшся?
АЛЬБЕРТИНКА: Я мушу зачекати Ядзю.
МАТИ: Каро Божа, щоби ти не запізнилася на обід. А куди не слід, не витріщайся. Поправ собі кучерик за вушком. Де твоє рукоділля? Візьми рукоділля, очима не стріляй.
БАТЬКО: Ходи, мамо, ходи, а то запізнимося...
Батьки виходять.
Альбертинка сідає на лавці з рукоділлям.
АЛЬБЕРТИНКА: Мухи. О, мухи. Ядзя. Дерево. Спека. Спека. (Позіхає.)
Шарм шарманськи проходить перед нею в шапокляку.
Альбертинка стріляє очима, крадькома позіхає.
Шарм повертається, знову проходить.
Альбертинка стріляє очима.
Шарм знову проходить.
Альбертинка стріляє очима.
Шарм знову.
Альбертинка стріляє очима.
Шарм іще раз.
АЛЬБЕРТИНКА. Ой-ой! Чого це він? Я спати хочу... (Засинає.)
Шарм подає знак Владиславові, який виходить із-за куща зі Злодійчуком. Нові знаки Шарма. Владислав спускає Злодійчука з повідця, а той, виконавши на волі кілька піруетів, підкрадається до Альбертинки й доволі довго її обмацує.
ШАРМ: Чого він так довго?
АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): О-о-о...
Злодійчук зриває з її шиї медальйон і тікає в бік Шарма, а той збиває його з ніг.
Грім.
Вітер. Буря, негайно вщухає.
ШАРМ: Мегзотнику!
ВЛАДИСЛАВ. Ах, пройдо, пройдо!
ШАРМ (підходить до Альбертинки з медальйоном, який він відібрав у Злодюжки): Дагуйте, пані, що я насмілююся заговогити з вами, адже мене ніхто вам не відгекомендував, але щойно цей злодюжка зловжив вашим безневинним сном і насмілився потягти цей медальйон. Я визнав за обов’язок негайно втгутитись. Однак виявив, що звегтаюся до вас попги те, що мене вам не відгекомендували. Ггаф Гімалай.
АЛЬБЕРТИНКА: О-йо-йой.
ШАРМ (співає й танцює):
Бо я ггаф Шагм!
Ловець на дам!
Гульвіса Шагм,
Безпутник Шагм,
Гей, гегцогині і ггафині,
Міщучки, швачки і мулатки.
Ох-ох, безцінний. Ах, незгівнянний,
А які ж у мене вусики, монокль і ціпочок!
Бо я ггаф Шагм —
Ловець на дам!
АЛЬБЕРТИНКА (співає й танцює):
Я Альбертинка,
Ах, дівчинка-картинка!
Це ніжна ручка моя,
Це зграбна ніжка моя!
Це моє вушко, це мої зубки.
Це носик мій, ой-ой, не твій!
А тут ще усточка мої!
