Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 44)

БАТЬКО: Щоб діти тебе осліпили!

ГЕНРИК: Усунути тих пияків, які надудлилися батьком і матір’ю! А я тверезий!

Харцизяки підходять до Батьків.

БАТЬКО: Генричку!

ГЕНРИК: Ну що таке?

БАТЬКО: Генричку...

Генричку, Генричку, я визнаю, що ти мене позбавив короля... але... преці я батьком тобі є... як той казав і теє... — хоч батька ти мене не позбавляй, а то земля розтріскається на дрібні кавалки з тріскучим тріскотом...

ГЕНРИК: Батько таке саме всевладдя, як король. Хіба не можеш ти казати від імені приватної особи? Невже завжди ти мусиш зодягати на себе титули якісь? Я хочу спати. Заберіть їх.

БАТЬКО:

Словами цими

Ти прочиняєш брами страшному лиху,

Що сапає в самій безодні... Боже...

МАТИ: Змилуйся...

КАНЦЛЕР: Над нами, грішними... (Витягає газету з кишені.) Війна!

ГЕНРИК: Що-що? Яка війна?

КАНЦЛЕР: Я тільки-но отримав цю газету.

Тиша.

Віддалений гарматний постріл.

ГЕНРИК: А й справді: там стріляють.

БАТЬКО: Еге ж, за лісом начебто...

Атмосфера паніки.

МАТИ: Йой, ліпше спакувати клунки.

КАНЦЛЕР: У разі чого можемо зійти до льоху.

БАТЬКО: Та артилерія ще квіточки. Найгірше гази. То тре припасів наскладати... (До Матері.) Купи, що вдасться, позаяк замкнуть усі крамниці.

МАТИ: Десь я ті протигази мала... але де? Десь мала я ті протигази, але геть-чисто забула... в якій шухляді...

Паніка наростає.

Та де ж вони лежали в мене?

Постріл.

ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Ближче.

КАНЦЛЕР: Чи віддасте, Ваше Величносте, якісь накази?

ГЕНРИК: Жодних наказів я не віддам, бо знаю, що це неправда! Усе неправда! Але водночас правда!

Наслухає.

Ого, як б’ють!

БАТЬКО: Що з нами буде? Що з нами теперка буде? Пожога, злидні, ґвалт, митарство і ганьба...

ГЕНРИК: І знову голову морочать!

Якісь фантазії пияцькі! Аж бухає

Від них горілкою! Гей, викинути їх!

БАТЬКО (п’яний):

Гик... Я п’яний... Гик... Най так і буде.

Мені це каже син... Що тут удієш... Але якщо я п’яний,

То поки вкинеш ти мене до льоху, з тобою хочу по чарчині вихилити... Я щось тобі скажу! Таке тобі шепну, що в голову твою це міцно вдарить... Та й тото.

МАТИ (п’яна): Тра-ля-ля...

БАТЬКО:

Ти з нею не женися!

Преці правду казав старий пияк.

Вона... як бак його... блудила з Владзьом у старі часи.

ГЕНРИК: Неправда!

БАТЬКО: А я тобі кажу!

Я не хотів тобі цього казати, бо троха встидно, та зара вже і так усе лихий візьме...

Саме в той день,

Коли вона з тобою заручилась,

Я у кущах їх здибав, у кущах на них наліз,

Ногою в них вступив!

ГЕНРИК: Неправда! А водночас правда!

МАТИ:

Я теж їх здибала,

Як вони лапалися під криницею.

У білий день! І він на ній, ну а вона до нього вся!

До нього, Генику! Ти не женися!

Постріл.

ГЕНРИК: Знову бахає!

БАТЬКО (визираючи у вікно): Військо.

КАНЦЛЕР: Військо.

МАТИ: І всі молодики. Це цуцики.

БАТЬКО: Та цуцики, а вже кривавляться.