Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 42)

ГЕНРИК:

І чи не пащекують

За спиною моєю або

За спинами у себе, що... що... що, приміром, що я, ги-ги, ревнивий! Га? А це

Було б потішно!

КАНЦЛЕР: О-о-о!

ШЕФ ПОЛІЦІЇ: О-о-о!

ГЕНРИК:

Запитую,

Зважаючи на ту дурну пригоду

Із квіткою, ги-ги!

Натяк того нікчемного п’янички

Досить виразний був і міг примножити поживу

Слизьким бруднючим язикам, ги-ги!

КАНЦЛЕР: Нічого я не знаю!

ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Нічого ми не знаємо!

ГЕНРИК:

Адже якщо

Він поєднав їх у цій дивній позі,

Вони таки поєднані... і, може,

Людиська їх поєднують... її з ним... а його з нею...

То що? Кажи! Можливо,

Ніхто не важиться казати навпрямки,

Втім посмішки і погляди,

І натяки двозначні,

Ще й знаки потаємні, ги...

У мене в горлі пересохло. Пересихає мені в горлі. Гей, служники, подати мені яблуко! Я хочу яблуко! (До Канцлера.) То що? То що?

КАНЦЛЕР: Ваша Величносте, властиво, всі поводяться властиво, проте, властиво, може, й невластиво, хто тут що може знати, може, і є якісь прояви, а може, й ні, хіба я знаю, я старий, поганий маю зір і бачу зле...

ГЕНРИК: Сліпий кінь! Сліпа курка!

ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Я теж поганий маю зір.

ГЕНРИК: От я напхаюсь вами... (До Служника, який приніс яблуко.) Гей, стій, зажди, я трохи придивлюсь до тебе.

Хтозна, що цей людець міркує

Всередині себе... який ж у нього темний розум,

Який ж мутний цей тип. І хтозна.

Можливо, він там уявляє щось. І подумки

Поєднує...

Поєднує їх там...

Можливо, він глумиться з мене в нутрі своєму.

І зраджує мене... з ним... з нею... Ах, зрадники! Вони всі зраджують мене! Тут самі зрадники! Його обличчя незворушне! Проте хто може знати, чи саме зараз він, отут, переді мною не дозволяє собі якусь наругу, натяк і чи всередині себе не зойкає зі сміху... Це яблуко поміж виделкою й ножем. Виделка й ніж. Чому воно поміж виделкою й ножем? Га, знаю, яблука завжди так подають, а ще грушки та персики... Ні, зрештою, це нісенітниця! Бо Владзьо ніколи і нічого з нею не мав... Це все із пальця виссане, ха-ха, із пальця... Я знаю, що це дурощі.

А таки мушу все це казати вголос... І, кажучи, я все це вимовляю...

КАНЦЛЕР (до Шефа Поліції):

Його Величність

Якось дивно так роздумався...

ШЕФ ПОЛІЦІЇ:

Видко,

Його мучать нездорові сни.

ГЕНРИК (сам до себе):

Не хочу більше пити я,

Не питиму я більше...

КАНЦЛЕР (убік): Ох, ця горілка, ох, горілка!

ГЕНРИК (сам до себе):

Можливо, Владзьо

Досі не мав нічого з нею, проте тепер,

Коли їх усі поєднують, він також

Поєднується з нею... А поєднуючись,

Торкається до неї...

КАНЦЛЕР: Гей-гей, горілка, це все горілка...

ГЕНРИК:

Я чую те, що сам кажу,

І чую те, що каже він.

І добре знаю:

Все, що ми кажемо, це чистої води кумедія,

А таки мушу це казати...

КАНЦЛЕР (з утіхою, голосно): Спився!

ГЕНРИК (до Канцлера): Стуль пельку (б’є Шефа Поліції в обличчя).