Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 40)

ГЕНРИК: Це якийсь белькіт.

ПИЯК: Я образ личка гожого твого до чотирьох дошок труни трухлявої візьму, з цим образом я здохну... (До Генрика.) Благаю я такої ласки, щоби цей хлопець з вазона квітку взяв і над її голівкою тримав, а я хоч помилуюсь.

ГЕНРИК: Оце якийсь новий ідіотизм, але якщо відмовлю, подумають, що зі страху... Отож не відмовляю. (До Владзя.) Візьми цю квітку і потримай. (До Мані.) Даруй таку останню ласку безщасному шаленцеві, Маріє люба.

ПИЯК: О, Королево моя! З цим образом в очах сконати хочу... Благаю, щоби троха нижче тую квітку... аби на очі троха спала... (Владзьо, опускаючи квітку, обіймає Марію.)

Ще нижче... осьо зара, вже в сам раз... О, Королево моя!

ГЕНРИК: Що він у цьому бачить? Начебто нічого тут такого!

ВЕЛЬМОЖІ (стрепенулися, театрально):

Нічого тут такого,

Це наївно!

Ех, бідолашний чолов’яго!

Це потішно.

ПИЯК: З вашого дозволу, ще нижче... Щоби ця квітка їй згори на шийку падала... О, зара в сам раз... Як це мене п’янить...

ВЕЛЬМОЖІ: Терплячість нашого монарха гідна подиву. Монарх наш не тільки справедливий, а й ласкавий. Терплячість нашої володарки теж гідна подиву. Вона не менш ласкава.

ПИЯК (несподівано, важко): А зара не ворушитися, бо я цю квітку вийму. (Виймає квітку з рук Владзя.) Не ворушитися...

МАНЯ: Це як до знімки пам’ятної.

ГЕНРИК (до Владзя і Мані): Заждіть ще мить. (Сам до себе.) І що ж з того? (До Владзя.) Не ворушись. (До себе.) Чого він домагається? Це дурощі якісь. Гадав, що він мудріший...

ПИЯК: Мудріший.

ГЕНРИК: Мудріший?

ПИЯК: Мудріший.

ГЕНРИК: Як це — мудріший? І що ж тут мудрого? Квітку вже викинули, а вони досі стоять у позі штучній цій... Це мудро?

ПИЯК: Мудро...

ГЕНРИК: Мудро?

І що з того? Ну стали разом... і? Разом стоять...

Ага, стоять разом... Він з нею, а вона

З ним... І що з того? Разом

Без сенсу жодного... Штучно стоять... Зараз...

Що з того?... Стоять, а ми всі дивимося... як вони ­стоять...

Свиня!

Ти ж поєднав їх нижчим

Жахливим шлюбом!

Ти ж дав їм шлюб!

Свиня, служитель культу свинського!

ПИЯК: Свиня!

ГЕНРИК: Свиня!

Сміх Вельмож.

Завіса

Акт ІІІ

Зала у замку. Генрик і Канцлер.

КАНЦЛЕР: Панує спокій. Усіх елементів бунтівничих — заарештовано.

Парламент також під арештом. І всі цивільні та військові сфери спіткав арешт беззастережний. Усі широкі народні маси теж сидять. Верховний Суд і Генеральний штаб, дирекції та департаменти, публічні та приватні установи, преса, шпиталі, сиротинці — всі сидять. Заарештовано всі міністерства, а поза тим, усіх і взагалі уся. Поліція теж під арештом. Спокій. Спокійно. Вільгість.

ГЕНРИК: Еге ж, панує спокій. Як спокійно.

КАНЦЛЕР: Ну що ж? Надворі осінь.

ГЕНРИК: Де шеф поліції?

КАНЦЛЕР: Чекає.

ГЕНРИК: Якщо чекає, хай чекає. А де мій батько, цей... король колишній?

КАНЦЛЕР: Під вартою.

ГЕНРИК: А той... пияцюра?

КАНЦЛЕР: Під вартою.

ГЕНРИК (понуро, гірко): Нині я в шлюб вступлю... Який понурий день!

КАНЦЛЕР: Та день як день, нічого особливого.

ГЕНРИК: Бо ти старий.

КАНЦЛЕР: Так.

ГЕНРИК:

Я владу виборов

І байдуже, як саме.

Я ситуацію опанував... і буде так,

Як накажу... Отож наказую:

Нехай усі зійдуться тут, у залі цій, коли король собі

Свій шлюб даватиме.

Вхопити за горлянки й притягти!

КАНЦЛЕР: Скоряюся.

ГЕНРИК: І батька привести під вартою. Вхопивши за горлянку. Бажаю, щоби він присутній був на церемонії.

КАНЦЛЕР: Скоряюся.

ГЕНРИК: І матір теж мою ведіть. Вхопивши за горлянку.

КАНЦЛЕР: Слухаюся.