Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 39)

ГЕНРИК (торкаючись пальцем до Батька):

Арештувати!

Арештувати цього батька! І до льоху —

До темного й таємного, підземного і вільглого!

(У відчаї.)

Ні, я не це хотів сказати!

ПИЯК (ощасливлений): Він його штурхнув! Штурхнув прямо в пузяку!

Хоче накинутися на Батька.

ГЕНРИК (до Владзя, показуючи на Пияка):

Заарештуй мені ще цю свиню! Й до льоху!

(До всіх.)

Не знаю, як це сталось,

Але це сталось! Я зрадив Свого батька!

(До Пияка.) Котра година?

ПИЯК: Сьома.

БАТЬКО (стогне): Геню...

ДВІР (потужно): О, Генрику!

ГЕНРИК (потужно): О, Генрику! Тепер я став королем!

Зв’яжіть його, зламайте, розтопчіть!

Варта заарештовує Батька.

МАТИ (відчайдушно): Та що ж ти робиш, Генричку?

ГЕНРИК:

Тепер я правитиму! Я! Я сам!

Я сам собі цей шлюб дам! Ніхто мені не перешкодить! Той старигань уже пішов до льоху. І той пияк теж під арештом. Це я паную, я опаную і сам усе собі я дам!..

Бо годі вже цієї маячні! Чи ви гадаєте,

Що я сліпий?

Що я не бачу,

Як ви мене всі дурите? Вже годі, баста. Не кортить мені під вашу дудку танцювати. І не буду я паяцом у вас на мотузку. Я змушу вас ушанувати мою волю. Якщо старий боїться бути королем, якщо не може дати мені шлюб, сам дам собі. Де моя наречена?

(Бачить Маню, яка наближається.)

Уже надходить, темна, нечітка.

Я висвітлю її! Я виведу її!

Я сам собі цей шлюб дам! Так, я сам! Ніхто не втрутиться до мене! Бо я сам! Я сам тут, так, я сам!

А вас усіх немає!

Хода. Генрик і Маня в першій парі. Весільний марш.

ГЕНРИК:

Іду я першим... І мені однаково,

Що всі волочаться за мною, наче хвіст.

Я їх не бачу: бо переді мною

Щонайчистіший простір,

Пустий, порожній,

Яким я йду...

Помічає Пияка під вартою Владзя.

А ідіота п’яного цього усунути і вилучити...

Щоб не було його...

Зі мною жарти вбік. На горло

Його скарайте!

ПИЯК (жебрацьким тоном): Пане... Пане...

ГЕНРИК: Як по-дурному пролунало це... Одначе ти нічого вже мені не заподієш!

ПИЯК:

Королю Найясніший! То що ж його робить! Нема тут ради, куртканаскловаті,

Най так і буде!

(До всіх.) Повісять, то й повісять!

Стільки навішали остатнім часом.

Я про одне прохав би перед сконом:

Бодай би оком на неї скинути.

ГЕНРИК: На кого?

ПИЯК: На королеву цю мою.

ГЕНРИК: Здається, знову він видрючуватись хоче.

Проте я більше не боюся — і тепер від мене все залежить. Авжеж, дивися.

Ти ж її бачиш.

ПИЯК (сам до себе): Ой, Манько-Манько, ти солодка, мов горівка!

ГЕНРИК (сам до себе): Ха-ха-ха!

ПИЯК: Я не пошлюбив тебе, Манько, з тобою інший шлюб візьме.

ГЕНРИК: Нехай верзе усе, що заманеться. (До Владзя.) Пильнуй його, як око в голові.

ПИЯК: Якби цей хлопець не висів на плечах, якби мене не пильнував цей хлопець, я знав уже би, як мені тебе з тобою я.