Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 38)

ГЕНРИК (замислено): Я?

Сцена завмирає.

Я не кажу цього серйозно... Але якби... Звалити цього батька і перебрати владу. Опанувати! Так! Опанувати!

Як страшно все від мене вислизає!

Я не паную ні над чим. І я

Є іграшкою іграшки. Опанувати!

Ах,

Якби я міг опанувати! Запанувати!

Я не кажу цього серйозно... Але якби звалити цього короля? На що він мені здався? Я вивищив його, щоб він мені дав шлюб. Проте навіщо брати шлюб з руки чужої? Якби я став володарем, сам дав би собі шлюб, ще й найчистіший, найчесніший. Ну а тоді вже я закони диктуватиму. І я собі встановлю святість, чистоту і таїнство — якщо цього запрагну!

О Боже! Якби я міг запанувати!

Бог! Який ще Бог? Батько! Який там батько? Я сам собі їх встановив. Вони з моєї ласки, з моєї волі! То й пощо колінкувати перед ними? Чому б не колінкувати перед самим собою, собою і собою, єдиним джерелом мого закону?

Цить... Не кажи цього. Навіщо ти це мовиш? Ти мовиш те, що він (показує на Пияка) тобі наплів.

Ну він наплів — і що такого?

Його я також знищу! Я королів творю!

Я мушу бути королем!

Я тут найвищий! Нічого вищого від мене! Я є Богом!

І це мій палець, палець мій, яким я... (Нажаханий.) Неправда! Я тільки так, на жарт кажу! Це все неправда! Нізащо я не зраджу мого батька. І короля мого!

(До Пияка.)

Не зраджу!

ПИЯК: Не зрадиш ти... свиня?

БАТЬКО (почувши): Що-що?.. Тут зрада?..

ГЕНРИК: Ні, я не це хотів сказати!

БАТЬКО: Не підходь!

ГЕНРИК: Я не підходжу!

БАТЬКО: Не рухайся! Нехай ніхто не рухається!

ГЕНРИК: Я не рухаюся! (У відчаї.)

Чому ти мене боїшся?

БАТЬКО: Я? Геню, сину мій, дитя моє, як же я можу тебе боятися, мого заступника, опору, приятеля? Ні-ні, Геню, я не боюся...

ГЕНРИК: То й заспокойся...

БАТЬКО: Поправ мені цю перев’язь, о-о, поправ!

Поправ мені цю перев’язь...

ГЕНРИК (поправляючи перев’язь):

Увесь дрижить і серце його бахає, і піт рясний зросив

Його ланіти...

БАТЬКО (тихо): Тихше... Генрику...

ГЕНРИК: Що?

БАТЬКО: Ліпше, щоби ти пішов... Іди.

ГЕНРИК: Чому?

БАТЬКО: Мій Генричку, як можу я тебе боятися?... Хіба краплинку, тіко троха... ледь-ледь і про всяк випадок... Проте я, Генрику, король, то й ліпше буде тобі піти, бо хоч воно й манюнє, а королем росте в мені... і, теє-сеє, бубнявіє тим королем, мій Генрику... і може вибух статись! Ану як понесе мене король!

ГЕНРИК: Таж опануй себе...

БАТЬКО: Ну як же мені себе опанувати, якщо я більший... сам від себе!

ГЕНРИК: Таж тихше! Не кричи!

БАТЬКО:

Я не кричу.

Це голос мій кричить! Так, тихше.

(Голосно.) Я дякую тобі, мій сину, дякую за відданість твою! І знаю, що немає зради в твоїм синівськім серці. Ні! Немає! Без жодних сумнівів.

Без жодних... а якщо я так кажу — що сумнівів не маю, це не тому,

Що я їх маю.

Якщо я зазначаю, що не тому кажу це, це єдине,

Аби ніхто не думав, що я повторюю це

З іншої причини. Одначе те, що я сказав, було останнім

Витлумаченням моїм і засторогою, і не сприймай цього як вияв

Моєї недовіри.

(До Вельмож.) А ви не смійте мене слухати!

Навіщо

Ви мене постійно слухаєте? Чому невпинно балухи на мене лупите? Чи ви гадаєте, комусь приємно, коли тебе так слухають і розглядають? Геть, забирайтеся!

Ні-ні, зостаньтеся! Мені нема чого приховувати, й коли

Я вам кажу, щоб ви забралися, це аж ніяк не означає,

Що я щось хочу приховати. Ні-ні, не маю сумнівів я щодо сина мого, знаю, що він не зрадить, не маю сумнівів, не маю, ні... Якби я мав бодай найменший сумнів, хай отакенький, він, цей крихітний мацьопий сумнів під поглядами стількох, стількох осіб та ще й в очікуванні стількох, стількох осіб... цей сумнів, я вам від душі кажу, дрібний, мізерний... став би більшим...

Трішки більшим... а вже цей більший сумнів викликав би дрож легкий, легенький дрож, що він, цей королівський дрож, посіяв би велику паніку...

А потім більшу... навіть більшу, аніж я... і паніка ця понесла б мене, бо розбирає мене Король, мене Король охоплює й несе! Ну а якщо Король дрижить, то я не в змозі йому стати на заваді! Ну а якщо Король кричить, то я не в змозі втихомирити його! А цей Король, Король, Король кричить: «Ти зрадник! Зрадник! Зрадник!»

ГЕНРИК: Зрадник!

БАТЬКО: Рятуйте! Варто! Варто!

Забігають вартівники.

У нього палець! Ах, зрада, зрада, зрада!